Пануючою ідеологією для більшості поляків регіону стає соціалістична ідеологія російських меншовиків і есерів. Весною 1917 р. в Олександрівську і Бердянську діяли більш радикальні організації СДКПіЛ (Соціал-демократії Королівства Польського і Литви) та поміркованіші ППС- лівиці (Польська партія соціалістична (лівиця)) [70, с.21; 71с.73-74].

У Бердянську активно діяли литовські соціалісти-революціонери-народники, які провели в міську раду двох своїх представників: Г. Червенко та Д. Кіорпе [72].

27 серпня на загальних зборах 60 робітників-вірмен в Олександрівську був створений Вірменський революційний союз ("Дашнакцутюн"). До його виконавчого комітету увійшли С. Пацехян (голова), Є. Капустян (заст. голови), Б. Муридян, Г. Дер-Пстросян, С. Газарян. Два члени виконкому були обрані навіть у міську раду робітничих і солдатських депутатів [73].

Наведені факти свідчать, що домінуючу роль в суспільно-політичному житті регіону весною- влітку 1917 р. відігравали політичні партії та громадські об'єднання національних меншин, лави яких зростали досить швидкими темпами. Це стосується, в першу чергу, загальноросійських поміркованих соціалістичних партій, сіоністів, а з часом і більшовиків. Реальним підтвердженням авторитету та впливу цих організацій серед населення міст стали вибори органів місцевого самоврядування, що проводилися в регіоні в липні-серпні 1917 р.

Для України міські вибори стали першою серйозною перевіркою українського руху на здатність конкурувати з російськими партіями. В умовах, коли відбувалося встановлення реальної державної влади Української Центральної Ради, українським партіям було вкрай необхідно зайняти міцні позиції в думах, забезпечивши підтримку діям УЦР на місцях.

На Півдні України це завдання ускладнювалось. Українським політичним силам тут протидіяли не тільки загальноросійські політичні партії, а й національні організації євреїв, поляків, латишів, литовців, естонців, вірменів, які користувалися підтримкою досить великої частини населення.

Основні напрямки кампанії навколо виборів органів міського самоврядування були пов'язані з формуванням списків кандидатів, розробкою виборчих платформ та пошуком союзників у боротьбі за голоси виборців.

Як правило, в кожному великому місті конкурувало не менше 10-20 списків різних політичних партій, блоків, громадських організацій та об'єднань. Окрему групу становили численні обивательські списки, особливо багато їх було у невеликих повітових та заштатних містах, де рівень політичної свідомості був нижчий. Стосовно передвиборної агітації і пропаганди, слід відзначити, що платформи партій базувалися, в першу чергу, на баченні їх лідерами перспектив розвитку революції, розумінні ними поточного політичного моменту.

Активну політичну боротьбу під час муніципальних виборів проводили українські соціалістичні, ліберально-демократичні та громадські об'єднання, хоча вплив їх на політичне життя південних міст України був ще незначний.

Меншовики та есери, взявши на озброєння теорію "муніципального соціалізму", що пропагувався партіями II Інтернаціоналу, запевняли трудящих, що шляхом поступових реформ через органи місцевого самоврядування маси зможуть прийти до соціалізму.

Узагальнюючу муніципальну програму загальноросійських партій, що входили в "соціалістичний блок" під час виборів до міських дум на Півдні України можна відстежити передусім за періодичною пресою. Ось її складові частини:

міське самоврядування повинне обслуговувати на засадах повної автономії всі місцеві потреби населення;

управлінню міської Думи повинні належати в повному обсязі такі питання, як народна освіта, медична справа, охорона безпеки громадян та муніципальне громадянство;

Дума наділяється правом політичної ініціативи і петиції.

Першочерговими завданнями поточного моменту є: пряме обкладання імущих класів та знищення непрямих податків, що лягають основним тягарем на плечі малозабезпечених верств населення; активна боротьба з дорожнечею; введення карткової системи для розподілу продовольчих товарів; формування цін; встановлення мінімуму заробітної плати; широка організація бірж та громадських робіт; введення 8-годинного робочого дня та широких видів страхування на випадок хвороби, інвалідності, старості; скасування понаднормових робіт; свобода страйків і демонстрацій; створення фабрично-заводських комітетів з широкими правами; укладання колективних угод між власниками підприємств і профспілками, а також безкоштовне обов'язкове початкове навчання та медичне обслуговування за рахунок державних і муніципальних коштів [76].

Крім цих вимог, у програмах усіх соціалістичних партій ставилось питання про створення широкої муніципальної власності на підприємства загального користування та обслуговування, збільшення міського земельного фонду та його муніципалізація, відчуження монастирських і церковних володінь; сприяння розвитку муніципального виробництва, всебічна допомога споживчій кооперації і будівельним кооперативам, що займаються будівництвом для найбідніших верств населення [76; 77].

Російські есери вимагали проведення соціалізації землі не тільки на селі, але й в містах. Більшовики розглядали муніципальну кампанію не стільки як засіб здійснення широких комунальних реформ, що були, на їх думку, неможливими в умовах імперіалістичної війни і збереження влади в руках буржуазії, а, в першу чергу, з точки зору стратегічного курсу на перемогу соціалістичної революції. В основу виборчої платформи більшовиків були покладені переважно політичні вимоги: ніякої підтримки імперіалістичній війні, Тимчасовому урядові, заміна поліції всенародною міліцією.

У той же час виборча платформа більшовиків містила також низку соціально-економічних вимог, спрямованих на поліпшення повсякденного становища трудящих. Вони вимагали введення 8-годинного робочого дня, скасування понаднормових робіт, запровадження бірж праці, введення демократичної фабричної інспекції, боротьби з безробіттям.

Ставилося завдання муніципалізації всіх комунальних підприємств, що належали приватним власникам. Щоб пом'якшити житлову кризу, більшовики вважали за необхідне запроваджувати примусове відчуження приватних будівель, встановлення квартирних такс. У галузі продовольчого питання більшовики ставили завдання започаткування карткової системи, обліку всіх наявних запасів продовольства, встановлення суворого контролю за цінами. Були висунуті вимоги запровадити пряме обкладання, ввести прибутковий і майновий податки.

Більшовики вимагали повної демократизації управління міським