Серйозною політичною акцією восени 1917 р. стали вибори земських органів самоврядування. Згідно з постановами Тимчасового уряду від 21 і 25 травня в країні мали бути проведені вибори волосних, повітових і губернських земських гласних, але на основі нових правил - загального, рівного, прямого, таємного голосування.

Нагадаємо, що в дореволюційній Росії з 1890 р. обирати і бути обраними могли тільки поміщики-дворяни (потомствені та особисті). Селяни обирали лише кандидатів у повітові земські збори. Далі все було в руках губернатора, який з числа обраних кандидатів призначав гласних, які були поставлені під контроль та нагляд державної адміністрації. Обрані голови повітових та губернських земських управ затверджувалися відповідно губернатором та міністром внутрішніх справ; всі постанови земських управ мали затверджуватися губернаторами або міністром внутрішніх справ, і вони могли їх скасувати; виборні земські службовці були включені до загально- адміністративної системи.

Земства складалися із губернських та повітових земських зборів та їх виконавчих органів - губернських і повітових земських управ. До компетенції земств входили місцеві господарські, соціальні та культурні справи: утримання і будівництво місцевих шляхів, організація медичного обслуговування населення, народної освіти, налагодження поштового зв'язку, страхування, протипожежна справа тощо. За новим законом їх функції значно розширялися [87, с.21].

Організаційна сторона виборів сільського самоврядування дещо відрізнялася від виборів до міських дум. Так, якщо вибори до міських дум проводились на основі пропорційності за партійними списками, то вибори у волосне земство здійснювалися, в першу чергу, на основі іменних списків, скласти які мали право будь-які десять осіб, що мали право голосу [88].

Підготовча частина виборів почалася ще в липні 1917 р. Самі ж вибори були розбиті на 2 етапи: вибори у волосні земські установи (серпень-вересень) і вибори в повітове земство (вересень-жовтень). Вибори ж губернських гласних проводилися повітовими земськими зборами.

Серед селянського населення Таврійської губернії великою популярністю користувався список губернської Ради селянських депутатів, що складався в основному із членів ПСР. У с. Андріївці Бердянського повіту за цей список було віддано 1626 голосів, за народних соціалістів - 99, кадетів - 8, єврейський національний список - 52 голоси. У волосне земство були обрані 43 кандидати від місцевої ради, 2 - від єврейських організацій. Кадети тут не отримали жодного місця [89].

Не набагато кращою в плані політичної активності виборців виявилася кампанія з виборів повітових гласних. Так, у газеті "Селянська спілка" 31 жовтня 1917 р. була опублікована досить цікава інформація про земську кампанію в с. Іванівка Олександрівського повіту. В ній, зокрема, говориться, що на виборах до повітового земства "наші сельчани показали себе зовсім неорганізованими і байдужими. Спілка виставила своїх членів, а Селянський союз - своїх. На щастя, в Івановській волості жодна партія списків не висунула. Подано голосів за список №1 (Спілки) - 488 осіб і №2 (Селянський союз) - 88. Ледве-ледве пройшов від Іванівської волості 1 наш кандидат учитель Я.П. Антонечко" [90].

Особливістю цієї компанії було те, що в ній брали участь і мешканці міст. При цьому перед початком виборів для кожного населеного пункту встановлювалась квота представництва.

Загальна кількість гласних Бердянського повітового земства повинна була складати 76 осіб (від волостей - 67, від Бердянська - 7 і по одному представнику від Ногайська і Оріхова) [91].

Так, під час виборів гласних Бердянського повітового земства участь у голосуванні взяло лише 3 033 із 19 тис. [92]. Проте слід відзначити, що в ряді міст вибори до земських установ проходили в гострій політичній боротьбі за партійними списками. Так, наприклад, у Бердянську перемогу здобули меншовики (1025 чол.), а більшовики отримали 850 голосів і випередили есерів (654). До земської управи були обрані меншовики А. Яхонтов та В. Григорьєв, лівий есер А. Горбенко, більшовики М. Федорков та А. Єгерський [93]. Там, де партійні організації були невеликими, наприклад, у Великому Токмаці, ще створювались соціалістичні або радянські блоки. Останній провів у земство 27 своїх кандидатів, у т.ч. 9 меншовиків [93].

Досить гостра політична боротьба розгорталася у краї у зв'язку з виборами до Всеросійських Установчих зборів. Після перемоги Лютневої революції питання про скликання Установчих зборів як єдиного законного джерела влади в Росії стало в практичну площину уже в березні 1917 року. Воно було одним з головних у діяльності політичних партій і громадських об'єднань. Визнаючи владу Тимчасового уряду, широкі верстви населення країни, політичні організації соціал- демократичного спрямування ставили перед ним одну з головних вимог - якнайскоріше скликання Установчих зборів.

Ставлення до Установчих зборів різних політичних партій обумовлювалося, в першу чергу, їх програмно-тактичними міркуваннями в конкретний історичний момент. Меншовики, наприклад, називали скликання Установчих зборів "першим пунктом в ряді здійснених подій", і чекали від них вироблення конституції та форми правління державою; вирішення робітничого, земельного питання; проблем миру і війни. Та це в гаслах, а насправді вони боялися, що вибори до Установчих зборів не принесуть їм успіху, не дозволять створити в їх стінах власної солідної фракції. Подібні позицій дотримувалися й есери, але