Національні політичні партії та об'єднання в цей час були зацікавлені, в першу чергу, в тому, щоб Установчі збори справедливо вирішили національне питання, яке, особливо в південноукраїнському регіоні, стояло досить гостро.

Щодо більшовиків, то вони вважали, що ці збори повинні ввести або узаконити демократичну республіку. Але згодом, коли ради проявили себе як центри згуртування ліворадикальних сил, як зачатки революційної влади, місця в більшовицькій схемі організації державної влади для Установчих зборів залишалося все менше і менше. Для них це гасло було тактично вигідним передусім у боротьбі з Тимчасовим урядом, який, відчувши смак влади, не поспішав розлучатися з нею, побоюючись, що влада може перейти до інших рук.

Лише 14 червня 1917 р. Тимчасовий уряд після довгого маневрування повідомив строк скликання Установчих зборів - 30 вересня, але й після цього він продовжував різними способами відтягувати виконання свого рішення.

Вибори до Всеросійських Установчих зборів у регіоні проходили в умовах, найменш сприятливих для волевиявлення громадян. Росія продовжувала брати участь у війні. Національна економіка була поставлена на грань катастрофи, що викликало небувале падіння життєвого рівня трудящих. Чергова політична криза завершилась захопленням влади ліворадикальними партіями. Міжпартійна боротьба загострилася до краю [94, с.157-158].

Щоправда, в Запорізькому краї умови для виборів були дещо кращими, ніж у промислових центрах країни. Тут, на думку В. І. Корольова, ще не було видимих спалахів громадянської війни, продовольча криза стояла менш гостро. Продовжували виходити газети ліберальних і соціалістичних партій. Боротьба за владу велась лише тільки на ідейно-політичному фронті. Більшовики через непідготовленість не могли почати насильницьких дій. Жовтневі події у центрі Росії та стрімке розповсюдження влади Центральної Ради по Україні ускладнили передвиборчу кампанію на місцях. Партії замість того, щоб вести цілеспрямовану пропаганду і агітацію, захопились дебатами з поточного моменту. Ось чому не все населення зрозуміло до кінця, що таке Установчі збори, для чого вони скликаються, де вони будуть засідати і що вони можуть дати народові [13, с.29].

За постановою Тимчасового уряду кількість депутатів у Всеросійські Установчі збори становила в державі в цілому більше 800 чоловік. З них по Катеринославській губернії - 16 і Таврійській - 9 чол.

Виборчі списки повинні були складатися міськими управами, міськими старостатами і волосними виборчими комісіями. Для загальної організації виборів створювалися окружні виборчі [95, арк.8].

Серед претендентів на місця у вищий законодавчий орган країни від Катеринославської губернії були і представники Олександрівська: голова Олександрівської ради селянських депутатів С.С. Попов та голова міської ради робітничих і солдатських депутатів меншовик І.Д. Мочалов.

Робилися спроби і на рівні рад робітничих депутатів впливати на організаційну сторону передвиборчої боротьби. Так, 7 жовтня "Известия Бердянского Совета рабочих депутатов" констатували, що для майбутніх виборів в Установчі збори при раді організовано курси і було б "дуже бажано, якби організації на місцях запропонували слухачів".

Проведення широкої передвиборчої кампанії знову, як і на муніципальних виборах, поставило перед більшістю партій питання про збирання коштів для цієї роботи.

Українським громадським політичним об'єднанням у формуванні передвиборчих фондів допомагали, в першу чергу, селяни.

Влітку і восени це питання розглядалося на багатьох конференціях, зборах, засіданнях партійних комітетів, виборчих комісіях партій. Найбільш дієвим способом отримання коштів були обов'язкові відрахування членами партій одноденної заробітної плати (так поступали більшовики, українські есери) [96; 97].

В Олександрівську місцевою організацією есерів ще влітку було прийнято рішення, що кожен член партії не пізніше 1 липня повинен внести через місцеву організацію в касу ЦК разовий внесок у сумі не менше 1 крб. на організацію виборів до Установчих зборів та на розширення газетної діяльності партії [98].

15 жовтня загальні збори Бердянської організації УПСР розглядали питання про передвиборчу агітацію та кошти, вирішивши перерахувати одноденну зарплату тих, хто її має, запровадити внутрішній займ між членами партії, обрати фінансову комісію [96].

Питання про кандидатури в члени Установчих зборів та їх розміщення в загальному передвиборчому списку було також досить складним практично в кожній політичній партії або блоку. Особливу увагу цій справі надавали більшовики. При формуванні списків кандидатур їх ЦК у вересні 1917 р. дав місцевим партійним організаціям директиву: по-перше, висувати таких кандидатів від більшовицької партії, які гарантують проведення зваженої політичної лінії; по-друге, "кожний кандидат, виставлений за списком, повинен дати офіційну розписку про готовність зняти свою кандидатуру за наполяганнями місцевої конференції чи ЦК". Першими в більшовицьких списках по кожному виборчому округу повинні були стояти офіційні кандидатури ЦК РСДРП(б), список яких був опублікований у центральних партійних газетах.

Від Партії народної свободи (список №1) по Таврійському виборчому округу, серед інших кандидатів до Всеросійських Установчих зборів пропонувався Зєвін Я.Б. (м. Мелітополь), від українських соціалістів-революціонерів і селян-хліборобів (список №4) - Железняк К.І. (Мелітополь), Жолудь О.Г. (с. Петропавлівка Бердянського повіту), Булгаков С.М. (с. Павлівка Мелітопольського повіту), Гавриленко Є.С. (с. Попівка Бердянського повіту), Волик В.С. (с. Василівка Мелітопольського повіту), Щирий П.Я. (с. Андріївка Бердянського повіту) та Краянський О.Е. (м. Мелітополь).

Були занесені до списку №10 для голосування від російських громадян німецької національності Унру В.Г. (с. Молочанськ Бердянського повіту) та Єдич І.К. (с. Єйгенфельд Мелітопольського повіту).

Кандидатами у депутати за списком № 6 (РСДРП об'єднана) були призначені