Про те, наскільки важливим було для певного прошарку населення Бердянська читання газет, можна судити з публікації в самому "Одеському Віснику": "В продолжении прошедшей зимы мы, жители Бердянска, этого лучшего порта Азовского моря, но по непонятной причине лишенного благодеяний железных дорог, были, можно сказать, разобщены от всего мира. Случалось по три недели не получать русских газет, а иностранных — по пяти и шести недель. Кому известна жизнь провинциального города, тот поймет, как велико было для нас такое лишение" [1, с.3].

А про те, що місто дійсно час від часу опинялось в "інформаційній блокаді", так само як про саму специфіку "життя провінційного міста", бердянські кореспонденти "Одеського Вісника" писали так: "Однообразие и скука нашей провинциальной жизни, достигшие крайнего предела по причине небывалых у нас морозов., на днях были нарушены" [2, с.3]; "Зима - мертвый сезон для нашего города: пароходство прекращается, дороги делаются невозможны, город изолируется от внешнего мира, деятельность прекращается, и общество засыпает впредь до новой навигации" [3, с.3]; "Зимой вообще, а в особенности осенью и весною, когда наступает распутица, всякое сношение с внешним миром у нас прекращается; путь делается настолько плох, что на проезд от Бердянска к Мелитополю (расстояние 110 верст) иногда нужно употребить неделю времени и заплатить за проезд не менее 70 или 100 руб." [4, с.3].

Публікації "Одеського Вісника" про Бердянськ цікавили далеко не тільки бердянських читачів. Для одних ці кореспонденції давали можливість порівняти ситуацію у своєму населеному пункті з тією, що склалась у Бердянську. Для інших - більше дізнатись про місто, яке вони колись відвідували чи в якому мешкали їхні знайомі або родичі. Для третіх - просто насолодитись статтею про той чи інший курйоз.

Проте для багатьох ознайомлення з цими публікаціями мало суто практичне значення. Передусім - для "торгового люду". Адже бути в курсі останніх новин стосовно Бердянського порту, експортної та імпортної торгівлі через нього, навігації тощо означало можливість вдаліше спрямовувати свою торговельну діяльність. Пильно стежили за ситуацією в Бердянську і мешканці його основних конкурентів на Азовському морі - Маріуполя і Таганрога. Усвідомлюючи такий інтерес, редакція "Одеського Вісника" свого часу висловила щиру зацікавленість в одержанні від кореспондентів найдокладніших даних про бердянську торгівлю.

Стосовно редагування "Одеського Вісника", то про нього варто сказати докладніше. Адже і по відношенню до цієї газети цілком справедливим є узагальнення, що "на протяжении всего периода существования дореволюционной периодики была велика роль издателя и редактора" [5, с.465].

В останній чверті ХІХ ст. редагуванням газети займались П.П. Сокальський, К.Д. Гавронський, П.О. Зелений, С. Ю. Ломницький, В.В. Кірхнер, М.М. Арнольд. Петро Петрович Сокальський (1830— 1887) знаходився на посаді редактора із січня 1872 по травень 1876 р., але через стан здоров'я на досить тривалий час відходив від керівництва "Одеським Вісником", і тому зі 121-го випуску 1874 р. по 169-й випуск 1875 р. газета виходила під редагуванням К.Д. Гавронського. 1 червня 1876 р. "Одеський Вісник" був очолений Павлом Олександровичем Зеленим (1839-1913), який керував виданням майже 10 років. Будучи досвідченим земським діячем, редактор велику увагу приділяв висвітленню на шпальтах газети проблем, пов'язаних саме з діяльністю земських органів місцевого самоврядування. Матеріальний стан газети був дуже несталим, і в середині 1885 р. П.О. Зелений покинув "Одеський Вісник". Ще в кінці 1884 р. Павло Олександрович залучив до справи редагування С. Ю. Ломницького (1854-1916), який залишався редактором газети до кінця травня 1889 р. Ще коротшим виявилось перебування на посаді редактора наступника С. Ю. Ломницького - В.В. Кірхнера (1848-1923). У жовтні 1890 р. Кірхнер передав редагування М.М. Арнольду. Утім, це не врятувало видання. Останнє десятиріччя в історії "Одеського Вісника" стало часом постійної боротьби за виживання газети. Через перманентні матеріальні негаразди "Одеський Вісник" фактично перестав існувати 26 серпня 1893 р.

Ще з 1864 р. "Одеський Вісник" виходив щоденно, за винятком вихідних та святкових днів. Таким чином, щорічно читачам пропонувалось близько 300, а у другій половині 1880-х р. - вже близько 350 випусків видання.

Незважаючи на зміни редакторів, у форматі газети тривалий час нововведень було небагато. Це - політика видавців. Зокрема, П.П. Сокальський підкреслював чітке додержання програми своїх попередників. В оголошенні на 1876 р. він відзначив, що не буде казати про дещо нове, а хоче вже заведеним звичаєм подавати матеріал "фактично, самим ділом". Не поступився цими принципами і П.О. Зелений. У повідомленнях про передплату, що виходили впродовж періоду його перебування на посаді редактора, традиційно позначалось: "В том же формате, теми же отделами, в те же сроки" [6, с. 8-11]. Завдяки цій стабільності в майже незмінному вигляді довго продовжував існувати відділ, в якому, зокрема, розміщувалась кореспонденція з Бердянська. На початку 70-х рр. цей відділ продовжував називатись "Вести с юга России"; з липня 1874 р. він був перейменований на "Юг",