а з кінця 1878 р. - на "Южный край". У 1885 р. кореспонденція з Бердянська вже з'являлась у відділі з відновленою назвою "Юг". Починаючи з випуску 143 за 1889 р. відділ називався "Корреспонденции". Існування відділу відповідало задекларованому П.П. Сокальським завданню "обслуживания интересов Южной России". Під останньою розумівся величезний регіон. Тому у відділі розміщувались повідомлення не лише з України (включаючи не тільки Південь, а й Київську, Подільську, Чернігівську, Полтавську та ряд інших губерній), а й з молдавських, білоруських, російських, грузинських, азербайджанських міст. Лише лічені випуски газети виходили без зазначеного відділу. Як правило, в кожному випуску "Одеського Вісника" друкувалось від однієї до дванадцяти кореспонденцій з "Південної Росії".
Під матеріалами про Бердянськ та його повіт 32 рази зустрічаємо підпис Василя Костянтиновича Крижанівського ("В. Крыжановский", "В. К."), 8 - Георгія Сластіонова ("Г. Сл-нов", "С-ов", "Г. С-нов", "Г. С. "). По 5 разів підписано "Н. Звонков" ("Звонков") та "Г. Риниери"; 4 - "Z.", 3 - "N. N.", по 2 - "N. C." ("Н. С. "), "Е. Недерица" (Е. Н-ца"), "К. Ковалевский" ("Ковалевский"), "Я. Онискевич" ("Я. Он-ч"), "Senior", по 1 - "N.", "К.", "Вит а.", "Nemo", "Местный житель", "Ц.", "М. Ж.", "Русский", "Я. Занаровский", "Гарусов", "Аз", "Буки", "Гражданин г. Бердянска", "Демитриадес", "Незнакомый знакомец", "Г. Г. Ж.", "Захаров", "Т.", "Р-вой", "Sum.", "Л.", "А. Х.", "П. Х.". Отже, підписаною є менша частина кореспонденцій. Причому немає жодного зазначення авторства після 8 жовтня 1887 р. В останні роки існування газети у ній передруковується все більше матеріалів з інших видань.
Загалом же, за 1876-1893 рр. виявлено 232 публікації "Одеського Вісника" стосовно як Бердянська, так і повіту, чиї установи розташовувались у місті.
А ці матеріали тісно переплітались між собою у цілому ряді аспектів. Перш за все — при висвітленні найбільш популярної серед бердянських кореспондентів проблематики. Не важко здогадатись, що нею, як і в попередні десятиліття, залишалась торговельна діяльність через Бердянський порт і пов'язана з цим навігація. У 63 кореспонденціях йшлося саме про це. Причина такої популярності тематики сформульована в одній із статей: "Порт - это жизненный нерв, от которого всецело зависят благосостояние, развитие и самое существование города. Если этот нерв порвется, то результаты гибели отзовутся не только на городе, который неминуемо придет в упадок, но и на всем Бердянском и соседних уездах, так как Бердянский порт, между портами южного района, неоспоримо имеет в торговом отношении весьма важное значение" [7, с.3].
Наведена цитата, між іншим, є вельми симптоматичною для періоду в історії Бердянська, матеріали за який увійшли до цієї книги. Адже тут ключовою є не лише фраза про важливість значення Бердянського порту для регіону. Не менш виразною є стурбованість подальшою долею цього порту. А він, як і місто в цілому, в останній чверті ХІХ ст. перегорнув не одну сумну сторінку своєї історії.
Вищезгадана цитата важлива ще в одному відношенні. Вона чітко формулює залежність Бердянського повіту від порту. І це цілком відповідало дійсності. Адже саме Бердянськ продовжував слугувати тими морськими воротами, через які населення навколишніх місцевостей збувало свою продукцію, перш за все зерно, за кордон. А на вирощуванні зернових трималось благополуччя повіту. Тож далеко не випадково в 44 кореспонденціях з Бердянська повідомлялось про ситуацію з вирощуванням сільськогосподарської продукції, передусім - зерна. Причому в багатьох випадках така інформація наводилась у тих же статтях, в яких йшлося про бердянську торгівлю. Тут же часто наводились дані про погоду, стихію. Така увага кореспондентів цілком зрозуміла. Адже саме від погоди великою мірою залежали і навігація, і сільське господарство. Не дивно, що кількість повідомлень про погоду приблизно дорівнює кількості повідомлень про сільгоспроботи і види на врожай.
Іншим аспектом, в якому виявлялась тісна взаємозалежність міста і повіту, були плани прокладення до Бердянська залізничної гілки. Питання, яке неодноразово порушувалось і в попередні часи, тепер набирало все більшої гостроти. Лобіювання проекту тривалий час залишалось лейтмотивом багатьох публікацій бердянських кореспондентів. У цьому контексті, між іншим, можна розглядати й наведені нами цитати про ізольованість Бердянська від навколишнього світу. А основним аргументом на користь будівництва залізниці служила саме необхідність створити кращі можливості для навколишніх місцевостей експортувати хліб через Бердянський порт.
На розширення цих же можливостей певною мірою були спрямовані і заходи щодо благоустрою Бердянська. А про них йдеться більш ніж у 40 кореспонденціях.
Важливе місце в публікаціях "Одеського Вісника" посідає висвітлення функціонування розташованих у Бердянську установ повітового земства. Ще більша увага приділена діяльності міських органів самоврядування.
При цьому джерела свідчать, що в тому ж питанні відстоювання проекту прокладення залізниці міські і повітові установи тісно взаємодіяли.
Не менш тісною була ця взаємодія в питаннях, пов'язаних з освітою (про них йдеться у 47 публікаціях). Найбільш наочно вона проявилась у паритетному фінансуванні будівництва та утримання чоловічої гімназії.
У ряді статей "Одеського Вісника" повідомлялось про діяльність розташованих у Бердянську судових установ, у тому числі - і щодо розгляду справ мешканців повіту. Ще 20 публікацій містять кримінальну хроніку.
У стількох же статтях, надісланих з Бердянська, висвітлюються питання, пов'язані з медициною і охороною здоров'я. І серед них великим є відсоток повідомлень, які стосувались земської