В. М. Константінова

ДОКУМЕНТИ ПОВНОГО ЗІБРАННЯ ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ АЗОВСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА

Одним із факторів, які впливали на специфіку урбанізаційних процесів на півдні України у ХІХ ст., була наявність як на колишніх землях Запорозьких Вольностей, так і поза ними великої кількості військових формувань, частина з яких мала особливий статус. Йдеться, зокрема, і про Азовське козацьке військо, яке і в народному сприйнятті, і в законодавчих документах Російської імперії розглядалось як спадкоємець запорозьких козаків. Створене Іменним указом від 27 травня 1832 р. (який, між іншим, промовисто передбачав "с поселением запорожских казаков, принять им наименование Азовского казачьего войска"), воно кілька десятиліть відігравало важливу роль в розвитку як Південної України в цілому, так і території, на якій розташовувалось, тобто земель північного узбережжя Азовського моря між Бердянськом і Маріуполем.

На середину 60-х років XIX століття Азовське козацьке військо мало 1699 кам'яних і 4 дерев'яних будинки, 2 церкви, 3 молитовних будинки, 2 інструментальних заводи, 49 млинів, 2 рибних заводи, 15.144 голови свійських тварин. Крім того, воно володіло грошовою сумою, що становила 92.679 крб. 10 % коп., що приблизно дорівнювало річним витратам держави на утримання всіх 12 козацьких військ Російської імперії [1, с.117]. За 30 років перебування в регіоні, з 1832 по 1862 р., чисельність Азовського козацького війська зросла майже в 5 разів, і в 1862 р. дорівнювала 10.911 особам (5.361 чоловіків і 5.550 жінок) [1, с.87].

Для дослідження історії Азовського козацького війська надзвичайно цінним джерелом є матеріали Повного Зібрання законів Російської імперії. Варто зазначити, що це джерело широко використовується науковцями, які звертаються до тих чи інших аспектів історії Південної України (як приклади можна навести книги "Державна церква і державна влада: Південна Україна (17751861)" [2] та "Одеса у Повному Зібранні законів Російської імперії" [3], що містять покажчики документів Повного Зібрання з відповідних проблем). Не обійдені увагою матеріали зібрання і запорізькою дослідницею Л.М. Маленко, співупорядницею археографічного видання "Матеріали до історії Азовського козачого війська" [4] та авторкою найгрунтовнішого видання з історії азовців [1]. У першій із цих робіт передруковано 17 документів Повного Зібрання. У другій праці їх налічується вже 32, причому 4 з цих 32 хронологічно відносяться до часів, що передували згадуваному вище Іменному указу від 27 травня 1832 р., ще 3 ні в анотації, ні в тексті не містять безпосередньо згадки про азовців і стосуються або всіх козацьких військ ("Указ Військовому міністерству про мундири генералів козацьких військ" та "Іменний указ про форму одягу генералів, штаб- і обер- офіцерів, що знаходяться на службі в козацьких та іррегулярних військах"), або деяких з них, але знову ж таки без згадки про Азовське військо ("Положення про переселення козацьких військ із внутрішніх губерній на Кавказ").

Напевно, з поважних причин список опублікованих у згаданих виданнях документів Повного Зібрання, що стосуються Азовського козацького війська, є досить неповним. Оскільки ж книга "Азовське козацьке військо (1828-1866)" вже стала, що називається, хрестоматійною і саме на неї спираються, до неї неодмінно звертаються ті сучасні фахівці, до кола наукових інтересів яких потрапляє історія азовців, існує потенційна небезпека випущення з поля зору тих документів

Повного Зібрання, що не увійшли до праці Л.М. Маленко. Тож головною метою нашої публікації якраз і є привернення уваги до цих матеріалів.

Є потреба згадати деякі характеристики Повного Зібрання законів Російської імперії, які дають змогу краще зрозуміти значення цього видання для вивчення історії Азовського козацького війська. В період з 21 травня 1828 по 1 квітня 1830 р. було надруковано Перше Повне Зібрання, до якого включалось більше 30 тисяч актів, прийнятих впродовж 1649-1825 рр. (до оприлюднення маніфесту від 12 грудня про вступ на російський престол Миколи І). Ще під час роботи над Першим Повним Зібранням була розпочата робота зі складання Другого Повного Зібрання законів Російської імперії, яке охопило період з 12 грудня 1825 р. по 28 лютого 1881 р. і склало 55 томів, що об'єднали більше 61 тисячі актів із суцільною нумерацією. Більшість томів Другого Повного Зібрання через велику кількість актів, що видавались щороку, складались з кількох (двох або трьох) відділень, які являли собою окремі книги. Пізніше видавались 33 томи Третього Повного Зібрання, які вмістили акти з 1 березня 1881 по 1913 р.

Документи, що увійшли до Повного Зібрання законів, є надзвичайно строкатими за формою та змістом. Це обумовлювалось тим, що в російському праві було відсутнє чітке визначення закону. В самому ж законодавстві обумовлювалось, що закони можуть видаватись у вигляді уложень, статутів, установлень, грамот, положень, наказів (інструкцій), маніфестів, рескриптів, указів, думок Державної Ради та доповідей, затверджених імператором. Відомий радянський фахівець у галузі права О.Ф. Шебанов слушно зауважив, що для всіх цих документів спільним було лише те, що вони виходили від царя або санкціонувались ним [5, с.288].

Інша важлива риса Повного Зібрання законів, яка відмічена багатьма дослідниками, була невідповідність назві в плані саме повноти: через цілу низку причин далеко не всі законодавчі документи вищих органів влади включені до зібрання [6, с.18,127; 7, с.573; 8, с.18-19].

Повне Зібрання законів