Однак метою Леніна була, звісно, не анархія, бо якраз перед цим він писав: "Марксизм відрізняється від анархізму тим, що визнає необхідність держави та державної влади в революційний період взагалі, в епоху переходу від капіталізму до соціалізму зокрема" [16, с. 158]. Фактично йому доводилось прокладати курс, за образним висловом англійського історика Е. Карра, "між Сциллою анархізму й Харибдою уклінності перед державою" [17, с. 196]. Його задум полягав у тому, щоб, добиваючись всевладдя Рад, одночасно поставити всі ці Ради під більшовицький партійний контроль. Це б і означало встановлення "диктатури пролетаріату", а точніше - більшовицької диктатури в насправді тоталітарній формі. Утім, парадоксальність ситуації полягала в тому, що вказане гасло зовсім не гарантувало влади тоді ще маловідомим більшовикам, їм належало ще серйозно поборотись за домінування в Радах. Однак і якогось іншого шляху прийти до влади, крім як через Ради і "радянську владу", більшовики на той час не бачили. Не випадково ж улітку 1917 р., після провалу авантюри зі збройним захопленням влади в Петрограді під гаслом "Вся влада Радам!" (але всупереч волі самої Петроградської Ради!), вони зняли вказаний лозунг і повернулися до нього тільки восени, коли почалася так звана "більшовизація Рад".

Слід також зауважити, що формула "Вся влада Радам!" не є ідентичною попередній формулі "Республіки Рад": гасло "Вся влада Радам!" не спрямоване на створення ієрархічної системи Рад і буквально означає: "Вся влада - кожній місцевій раді!". У такому його тлумаченні під ним, хоч і з застереженнями проти поняття "влади", цілком могли підписатися й російські анархісти, прихильники соціально-політичної доктрини, що ставить за мету вивільнення особистості з-під будь-якої політичної, економічної та духовної влади, побудову суспільства виключно на засадах самоврядування. Послідовники М. Бакуніна (анархо-колективізм) та П. Кропоткіна (анархо- комунізм) відстоювали ідеї можливості модернізації суспільства на бездержавній основі, але при опорі на комуністичні, колективістські традиції, що йшли від селянської общини. Сам П. Кропоткін учив, що для торжества революції необхідно зруйнувати на місцях, в кожному місті й селі головне знаряддя гноблення - державу з її системою податків та монополіями і створити нові форми соціального життя в звільнених комунах, експропріюючи власність, соціалізуючи будинки, знаряддя виробництва, засоби сполучення й обміну [18]. Нове життя має формуватися на вільних угодах, вільній організації (общини, артілі, союзи, федерації) та звичках суспільності, що притаманні природі людини і збереглися повсюди в сільських общинах [19].

Як пізніше згадував відомий анархіст В. Волін (Ейхенбаум), анархісти могли змиритись на певний час із гаслом "Вся влада Радам!" за умови, що дійсно передбачався б "перехід до рук робочих і селянських організацій, підтримуваних організаціями військовими, всієї творчої роботи й організації життя всюди на місцях - роботи, у процесі якої створені на місці організації природно й вільно об'єднаються між собою, приступляться до нової суспільно-господарської творчості й поведуть революцію до нових обріїв миру, економічної рівності й дійсної волі". Однак вони бачили, що у більшовиків ідеться саме про створення на місцях владних центрів, ієрархічно підпорядкованих загальному державно-політичному центрові - Петроградській Раді, а отже, більшовики прагнуть винятково до "вкрай централізованої політичної влади для себе". Анархісти говорили: "...Якщо "влада" повинна реально належати Радам, то причому тут партія; якщо вона повинна належати партії, як припускають більшовики, то причому тут Ради". От чому анархісти, допускаючи, що Ради можуть виконувати деякі функції в процесі створення нового суспільного устрою, не погоджувалися беззастережно з вказаним лозунгом [20].

Але як анархісти уявляли собі впорядкування всього суспільного життя в межах країни і своє місце в ньому? Вони вважали, що самі трудящі маси через свої організації (сільські громади, заводські комітети, профспілки, кооперативи тощо) будуть узгоджувати свою діяльність та зв'язки. Анархістська ж "еліта" буде сприяти цьому через освіту, навчання, необхідні поради, спонукання до тих чи тих справ, власний приклад, але в жодному разі не через керівництво народом, не через диктат над ним, як діяли більшовики [20].

Якщо повернутись до понятійного апарату системної теорії, то неважко буде розпізнати в місцевих Радах (сільських сходах!) соціальні системи інтеракції, властиві традиційним сегментарним суспільствам. Вони виникли на руїнах імперії і, з огляду на тотальність їхньої влади на місцях, символізували в певному сенсі демонтаж ієрархічних цивілізаційних структур та повернення до фактичного доцивілізаційного стану речей. Звісно, в комунікаціях зберігалися набуті впродовж століть релігійні, етичні, господарські, культурні тощо смисли. Але з утратою стрижневої вертикальної смислової структури - владної - їхні значення змінювались, причому в непередбачуваних напрямках. Синергетика описує такий стан як сильно нерівновагий, коли навіть відносно випадковий чинник може стати атрактором ("притягувачем") для наступної самоорганізації системи, для виникнення з хаосу нового порядку.

У свою чергу, партія більшовиків та асоціації анархістів (як і інші партії) являли собою зовсім інший тип систем - соціальні системи організацій. Ці системи базуються на особливій формі комунікацій - рішеннях. Вони виникають із рішень їхніх учасників вступити в організацію, а далі саме