Російська комуністична партія (більшовиків), або РКП(б), виступала як самореферентна система, загальним смислом створення якої були радикальний соціальний переворот і встановлення в Росії та за її межами режиму "диктатури пролетаріату". Вона відповідно й будувалася на жорсткій внутрішній централізації й напіввійськовій дисципліні. Цей смисл само- віднесень її комунікацій простежується фактично через усі її внутрішні документи від часу її утворення. З ним узгоджувався смисл іншо-віднесень її комунікацій (рішень), в яких реферувався стан навколишнього світу та можливості досягнення її стратегічної мети. З квітня 1917 р, а особливо після більшовицького жовтневого перевороту того ж року в Петрограді, цей смисл зводився до закріплення розпаду колишньої імперії на сегментарні спільноти - місцеві Ради з їх тотальною владою - та "оволодіння" цими спільнотами, перетворення їх на місцеві органи жорстко організованої влади, здійснюваної надцентралізованою РКП(б). Фактично йшлося про "поглинення" цією системою організації щойно відособлених систем інтеракції, утворення над ними надпотужної партійно-державної надбудови. У хід були пущені всі можливі засоби: ідеологічні, організаційні, економічні, але насамперед - силові, військові. Реалізовувалася й головна економічна мета - реальне одержавлення землі, промисловості, торгівлі тощо. Наслідком цієї політики стала громадянська війна, в котрій більшовики повели безкомпромісну боротьбу з усіма без винятку силами, що не погоджувалися з їхньою диктатурою.

Анархістські організації утворювалися для того ж таки революційного перевороту й руйнування існуючої держави, але вже для сприяння наступній вільній самоорганізації суспільства. Тому й своє внутрішнє життя вони будували на засадах вільної асоціації однодумців, свободи ухвалення й виконання колективних рішень. Смисли іншо-віднесень їхніх комунікацій концентрувалися навколо пошуку можливостей для вільного об'єднання громадян в різні асоціації, а також для розвитку між такими об'єднаннями взаємовигідних зв'язків. З 1917 р. вони сприяли виникненню місцевих Рад та інших організацій, спілок, федерацій і сподівались налагодити між ними горизонтальні зв'язки в межах усього суспільства. Засоби ж застосовували передусім пропагандистські, просвітительські та організаційні (посередництво, утворення комун). Але громадянська війна та силова протидія з боку і більшовиків, і їх противників зводили ці зусилля нанівець, перетворюючи їх на утопію.

Таким чином, і більшовики, і анархісти прагнули "з'єднати" суспільство, що розпалося на дрібні місцеві спільноти, створенням над ними нової надбудови: або вертикальної (централізованої й потенційно тоталітарної), або горизонтальної, "мережевої". І одне й друге було дуже непростим завданням. Адже наприкінці жовтня 1917 р. коли ІІ Всеросійський з'їзд Рад робітничих та солдатських депутатів проголосив, що "вся влада на місцях переходить до Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, які й мають забезпечити справжній революційний порядок" [21, с. 8]. Селянським Радам передавалося право розпоряджатися землею, здійснювати її зрівняльний розподіл. Після такого зосередження і влади, і власності в руках Рад останні з кожним днем зміцнювали свою самостійність. А внаслідок підписання Брестського миру й загострення соціально-економічних проблем у колишній імперії все менше довіряли більшовицькій владі. Селяни відмовлялися безоплатно постачати хліб у голодуючі міста, а останнім не було чим розраховуватись за продовольство. Весною 1918 р. на виборах до міських Рад губернських центрів та промислових міст перемогу здобули меншовики та есери. Селянські Ради переходили в опозицію до більшовиків, які проголосили продовольчу диктатуру й посилали на село так звані продзагони для реквізиції хліба. Англійський історик пише: "Це був період, коли місцеві Ради все ще інтерпретували гасло "Вся влада Радам!" у сенсі свого власного абсолютного суверенітету - чи, у всякому випадку, повної свободи дій у вирішенні питання про те, брати до відома чи ігнорувати інструкції центральних властей" [17, с. 442-443]. Здавалося, що справжня радянська влада похоронить більшовицьку диктатуру.

Та в Росії, принаймні в центральній її частині, більшовикам до осені 1918 р. в основному вдалося реалізувати свій політичний проект силовими засобами. Вони включали: значне посилення каральної системи ВЧК, організація боєздатної армії та запровадження "червоного терору"; формування надзвичайних владних органів - ревкомів; повсюдне усунення з влади вчорашніх союзників - лівих есерів та збройне придушення опору всіх антибільшовицьких сил; створення на селі більшовицьких органів влади, альтернативних Радам, - комітетів бідноти, їх озброєння й наступне підпорядкування їм Рад ("злиття з Радами") при одночасному ослабленні тиску на середняків. Саме з організацією комбідів (а не з владою Рад!) Ленін і більшовики пов'язували перемогу "соціалістичної революції" на селі. "Наше село, - писав Ленін, - тільки влітку й восени 1918 р. переживає само "Жовтневу" (тобто пролетарську) революцію" [22, с. 300]. Тут далися взнаки і традиції підкорення передільної селянської общини центральній ("сакральній") владі, і відсутність на селі культурно-цивілізаційного розриву з містом. Пропагандистська ж діяльність анархістів серед селян була поставлена слабо, та й не могла зупинити силові дії більшовиків.

Інакше розгортались події в Україні, особливо на її Півдні. Тут більшовики в 1917 р. не мали достатнього впливу