В. В. Кривошея

КОЗАЦЬКА СТАРШИНА ЯК ЕЛІТА ГЕТЬМАНЩИНИ

Пропонована публікація є продовженням низки історіографічних оглядів [1; 2; 3]. За останніми підрахунками, структура праць про козацьку старшину за весь час виглядає наступним чином: 50 % присвячені персональному складу, біографіям та генеалогії, 28 % - державотворчій діяльності, 8, 3 % - формуванню старшини, 6 % - духовній сфері старшини, 3 % - дипломатичній діяльності, 2,5 % - військовій діяльності, 2,2 % - політичній культурі і національній свідомості [4, с.179].

Протягом останнього часу відбулись значні зрушення, але у більшості випадків вони стосуються постановки нових історіографічних питань та часткового їх вирішення. Період "первісного нагромадження" емпіричних знань у вітчизняній історіографії ще не завершився, але спостерігаються спроби перейти від накопичення до уточнення і аналізу. На цьому фоні в деяких роботах спостерігається неісторичний підхід, викликаний порушенням як методологічного принципу історизму, так і відсутністю такого методу, як періодизація. Залежно від критерію, періоди можуть бути різними. Критерієм періодизації історії козацької старшини може виступати роль цієї старшини в суспільстві. Згідно цього критерію маємо наступні періоди:

зародження і становлення козацької старшини, формування контреліти, що відповідає часу знаходження козацтва у підкоренні річпосполитських адміністративних, судових, військових структур, тобто до 1648 р.

Перетворення контреліти в еліту незалежної держави, її диференціація і внутрішньополітична боротьба за владу (1648-1687 рр.).

Стабіліція елітарного прошарку і концентрація влади в його руках (1687-1708 рр.)

Втрата елітою верховної влади в державі і переорієнтація на інший владний центр (17081764 рр.).

Втрата старшиною місцевої влади і поступовий перехід на службу до іншої держави (17641783 рр.).

Такий підхід дозволить поетапно проаналізувати еволюцію різних складових елементів старшини: гетьманів, генеральної старшини, полковників, полкової старшини, сотників, сотенної старшини, компанійської старшини, убезпечити дослідження від змішання різночасових проявів процесу функціонування старшини. Огляд історіографії хронологічно стосовно старшини за доби окремих гетьманів уже здійснений [3], відзначимо лише, що найбільш глибоко досліджений період Івана Мазепи, за кількістю - доба Національно-визвольної війни 1648-1676 рр., особливо періоду гетьманування Богдана Хмельницького, і доби гетьмана Івана Мазепи. Завершальний період існування старшини і її інкорпорація до складу російського дворянства, крім методологічних засад, наданих Когутом, має перші фактологічні внески [5; 6; 7].

Введення Гетьманщини до системи цивілізаційних характеристик дещо систематизує напрями дослідження: економічна, політична, біосоціальна і культурна підсистеми [8-12]. Аналіз ролі старшини у всіх чотирьох підсистемах можливий лише завдяки системному і комплексному використанню джерельної бази, причому для дослідження кожної підсистеми необхідно визначити свою джерельну базу [13].

Джерельну базу дослідження останнім часом суттєво доповнили корпуси гетьманські і полковничі універсали [14-18]. Детально досліджують і публікують заповіти старшини О. Кривошея [19-22], А. Попружна [23; 24], часопис "Гілея" опублікував цілу низку таких джерел [25-27].

Головним напрямом досліджень козацької старшини є економічний з акцентом на володіння власністю як визначального чинника [28]. Розглядаючи основні тенденції еволюції діяльності козацької старшини протягом середини ХУІІ-ХУІІІ ст., вчені встановили, що саме економічні потенції нового зверхнього шару поставили старшину в становище нових поміщиків [14]. Процес цей визнається в українській історіографії як цілком закономірний. Та як не парадоксально, економічна сфера діяльності старшини все ще залишається до кінця не вивченою, не останнє місце у зв'язку з цим має аналіз Генерального слідства про маєтності [29] і Румянцевської ревізії [30; 31], джерельний потенціал яких ще чекає на поглиблене використання.

Чекають своїх дослідників проблеми землеволодіння (серед нього і хутірське господарство [32]) та промислових об'єктів (мануфактура, млинарство, винокуріння) власності старшини, еволюція її взаємовідносин з іншими станами тогочасного українського суспільства, вплив старшини на розвиток краю, виявлення економічного стану різних категорій старшини, особливо сотенної і неурядової. Наведемо лише один приклад. У 1723 р. в Миргородському полку існувало 9 фільварків (священиків - 8 і сотника шишацького Лісницького), 8 хуторів (полковничий - 1, обозного Родзянки - 1; сотника шишацького Лісницького - 3; колишнього сотника хорольського Федора Глуховця - 1), 35 шинків (полковничі - 4 в Сорочинцях, 1 в Кременчуці, Хомутцях, с. Савинці, Шишаках, Власівці, Поповці; церковних - по 3 в Миргороді і Сорочинцях, 1 в с. Поповці, обозного Родзянки - 2 в Хоролі; сотника шишацького Лісницького - 2; миргородського сотника Мойсея Зарудного в с. Зуївці - 1; полкового хорунжого Черкаса - 1; сотника колишнього сорочинського Жученка - 1, сотника городиського Лавріна Юсенка - 1, монастиря пивського городиського - 1; Горпини Павлихи в Кременчуці - 1, значкового товариша Леонтія Йосиповича в Кибинцях - 1; Прокопа Грека в Хоролі - 1; Прокопа Черняховського в Хоролі - 1, Олексія Волошина в Миргороді - 1, Василя Короленка в Миргороді - 1, Сидора Різника в Миргороді - 1; Устинії Королихи в Миргороді - 1; Білоголового Степана в Миргороді - 1; Івана Попенка в Миргороді - 1 [33]).

Здійснені лише перші спроби характеристики гетьманських палаців, архітекторів в Гетьманщині, будівель полковників. Статки старшини, розміри і тип маєтку, скільки селян працювало, яка продукція і в яких об'ємах вироблялася, що вироблялося на продаж, як організовувалися ярмарки, збір на них податків поки що залишаються поза увагою дослідників.

В системі планування і регулювання економіки більша увага приділялася російському втручанню, а ніж внутрішнім регулятивним процесам. Еволюція рангових маєтностей і