У порівнянні з дещо застарілими даними Ю. Гаєцького [34; 35] виявлено і доповнено персональний склад старшини шляхом укладення їх реєстру, який нараховує 4392 урядники різних рівнів (рахуючи від сотників і вище за ієрархією), що репрезентували 2921 родину. В історіографії дослідження простежуються два історіографічних рубежі: публікація реєстру в 1997 р. [36] і його передрук у 2004 р. [5] та друге видання реєстру у 2005 р. [37]. З них 276 родин мали по два представники, 141 - по три, 74 - по чотири, 51 - по три, 31 - по шість, 10 - по сім, 12 - по вісім, 13 - по дев'ять, 11 - по десять, 3 - по одинадцять, 2 - по дванадцять, 2 - по тринадцять, 3 - по чотирнадцять, 1 - п'ятнадцять, 2 - по сімнадцять, 1 - дев'ятнадцять [37].

Огляд біографії козацьких ватажків зроблений автором у раніших працях, тому згадаємо лише дослідження останніх років. О. Альфьоров досліджує рід Голубів [38-41], С. Горобець - Шихуцьких [42-45].

З 140 родин правобережних полків відомо 158 полковників: по три - Бути, Дорошенки, Золотаренки, Гамалії, по два - Яненки, Трушенки, Лизогуби, Коваленки (Ковалевські), Гуляницькі, Воронченки, Гродзенки, Бутенки, Безпалі, Богаченки [46]. Для родоводу Богунів важливі згадки про Василя (? - 1б29 - 1659) - козак Голтв'янської сотні Чигиринського полку (1649) був полковником (1659) при обороні Гадяча від прибічників Виговського.

З 223 полковників 113 полковничих родин Лівобережжя 32 родини мали кількох представників. Дві родини дали козацькому війську по чотири полковники (Сулими і Самойловичі), 10 родин по три (Танські, Милорадовичі, Лизогуби, Левенці, Ігнатовичі, Золотаренки, Жураховських, Горленки, Гамалії, Апостоли), 20 родин по два (Щербини, Черняки, Розумовські, Пушкаренки, Постоленки, Полуботки, Небаби, Носачі, Максимовичі, Іскри, Кочубеї, Коровки-Вольські, Ілляшенки, Завадовських, Гуляницькі, Гладкі, Гаркуші, Галагани, Бутрими, Борсуки).

Загалом встановлено 361 полковник з 205 родин Гетьманщини. Одна родина Золотаренків дала козацтву 5 полковників, чотири родини (Сулими, Самойловичі, Бути, Гамалії) - по чотири, 10 родин (Танські, Левенці, Лизогуби, Мимлорадовичі, Ігнатовичі, Завадовські, Жураховські, Дорошенки, Горленки, Апостоли) - по три, 30 родин (Безпалі, Богаченки, Борсуки, Бутрими, Бутенки, Гладкі, Гаркуші, Галагани, Воронченки, Ганджа, Ковалевські, Коровки-Вольські, Яненки,

Якубовичі, Щербини, Черняки, Трушенки, Розумовські, Гродженки, Гуляницькі, Ілляшенки, Іскри, Пушкарі, Полталенки, Полуботки, Небаби, Мозирі, Максимовичі, Кочубеї, Носачі) - по два.

Серед перспектив досліджень початковий родовід Короленків: Григорій Король (? - 1610 - 1678 - ?) був сотником полковим Миргородського полку (? - 1677 - 1678), його син Іван Григорович (? - 1630 - 1650 - ?) козаком сотні Гаврила Гладченка згаданий як Іван Гриценко (1649 [47, с.377]). Згідно сімейної легенди був полковником миргородським, документи фіксують його як старшину Миргородського полку в 1662 р. [30, с.17]. Стосовно іншого миргородського полковника Григорія Лісницького відомо, що його батько шляхтич Сахно був власником с. Лісняки. В липні 1655 р. його син з Києва передав чолобитну царю з проханням надати жалувану грамоту на с. Лісняки, яким володів його батько за наданням польських королей. Цар в таборі під Смоленськом 24 липня підписав жаловану грамоту, яка була передана з миргородським сотником Кирилом Якимовичем [48, арк.39]. Відомі два села з такою назвою - Лісняки (Лісники) Яготинської сотні існувало вже в 1622 р. і називалося Ліс [49, с.37]. С. Лісняки існувало в кінці ХУ ст. 1498 р. пан Семен Сколович зобов'язувався платити з цього маєтку 2 копи литовської лічби на користь КПЛ. В 16 ст. уже була Преображенська церква. 1644 р. позов митрополита київського на Голуба пр вирубку через підданих Голуба в с. Лісняк в лісах митрополитчих Росланицьких, Кручинських, Бугаївських і Янконицьких [50, арк.167]. Нині це село Лісники Києво-Святошинського району Київської області. В майбутньому необхідно буде встановити, яке з цих сіл було родовим миргородського полковника.

Серед раніше невідомих полковників у Гадячі згадується Гаврило Рибальченко. У 1649 р. він був козаком Гадяцької сотні [47, с.430], у 1659 р. при обороні Гадяча від прибічників Виговського - полковником. Його син Павло Гаврилович - сотник гадяцький (1659).

Зроблено попередні розвідки персонального складу сотенної старшини усіх полків Гетьманщини, які внесені до реєстру, що включає сотенних отаманів, писарів, осавулів і хорунжих [51; 52; 53]. З'явився перший алфавітний реєстр старшини [54], продовжується публікація деяких її категорій [55; 56]. Назрів час реєстрів військових і полкових канцеляристів, охочекомонної і охочепіхотної старшини, священників, особливо в сільській місцевості. Активно розвивається такий напрямок, як дослідження історії окремих сотень [57; 58; 59; 60; 61; 62; 63].

Регіональні особливості розвитку старшини досліджуються Л. Розсохою (Миргородський полк) [64; 65], В. Мокляком (Полтавський полк) [66], С. Ситим і С. Горобцем (Чернігівський полк).

Останнім часом уточнено структуру старшинських урядів (доповнено такими елементами як старший полковий канцелярист, полковий підканцелярист, сотенний канцелярист, виборними тимчасовими посадами полкових і сотенних комісарів). Вказано на особливу роль уряду городового отамана полкового міста, на падіння ролі генерального обозного і стрімкий ріст впливу генерального писаря. Привернута увага до таких категорій, як військові і полкові капелани (священики). Вдалося здійснити структурні узагальнення старшинської урядової та