В історіографії подано тенденції еволюції значного військового товариства, вказано, що отриманню такого статусу передувало знаходження на старшинському уряді. Виявлено і складено перелік значних військових товаришів, стосовно яких такі уряди ще необхідно встановити. Відмічені республіканські коріння виникнення такого суспільного інституту, як значного товариства та заміну його бунчуковим товариством, як інституцією гетьманської влади. Вдалося відобразити місце подвійних товаришів (які упускаються у всіх відомих ієрархіях) серед комонних урядників.

У монографії В. Горобця [67] переважно на прикладі Полтавського і Миргородського полків досліджуються різноманітні аспекти соціальної та політичної організації Гетьманщини. Реконструюється інституційна модель організації влади гетьманату, з'ясовуються механізми функціонування її окремих елементів на центральному та місцевому рівнях, простежуються шляхи службового зростання старшин. Закцентовано увагу на судочинство Гетьманату, аналіз якого в антропологічному вимірі допомагає відтворити способи реалізації владних повноважень козацьких старшин у цій сфері, а також з'ясувати матеріальну вигоду суддів від судового та позасудового полагодження конфліктів.

Одним з найважливіших напрямів дослідження стало вивчення державотворчої діяльності козацької старшини, в першу чергу функціонування установ української держави. Заслуговує на подальшу увагу дослідників питання діяльності Генеральної військової канцелярії [68; 69], Генерального військового суду, Канцелярії Малоросійського скарбу, Генеральної Малоросійської рахункової канцелярії, канцелярія Генеральної артилерії, Комісії військових судів, полкових рахункових комісій (фонди, яких відносно добре збереглися), їх внутрішньої структури, особового складу, вирішення ними державних та військових справ. Якщо дослідження козацької старшини під час правління першої Малоросійської колегії вже розпочалися [70; 71], то поза увагою лишаються такі періоди діяльності старшини, як її участь у роботі уряду Міністерського правління, другої Малоросійської колегії.

Таким чином, можна констатувати, що проблема ролі старшини у формуванні Української козацької держави хоча і була весь час у полі зору істориків, але поки що не може бути віднесеною до розв'язаних. Завдяки зусиллям дослідників вдалося вичленити коло питань, які необхідно вирішити, серед яких: участь старшини у формуванні правової системи і звичаїв, організації збройних сил і дипломатичних кроках.

Нагальним завданням є ґрунтовне дослідження військових аспектів діяльності козацької старшини, особливо під час польських походів 30-х рр. ХУІІІ ст., Семилітньої війни, російсько- турецьких війн другої половини ХУІІІ ст.

Дипломатичні питання, хоча й перебували у полі зору багатьох вітчизняних та зарубіжних дослідників, однак роль старшинських угруповань і окремих старшин на міжнародній арені вивчені все ще недостатньо.

Чекають своїх дослідників проблеми політико-правового статусу козацької старшини і пов'язане з цим питання про збереження статусу шляхти. Українські історики простежують процес еволюції козацької старшини в стан шляхетства, а потім - дворянства, визначили основні її чинники: соціально-економічні, юридичні, соціально-психологічні. Найбільша увага науковців була сконцентрована на вивченні співвідношення соціальних та національних чинників у поведінці старшин. Незважаючи на різні оцінки в історичній науці цієї основної, на нашу думку, дилеми, яку дослідники намагалися вирішити комплексно, вона в цілому вирішується на користь соціально- економічних важелів. Саме протиріччя соціально-економічного характеру в середовищі козацької верстви на негативний вплив геополітичного чинника українські історики пов'язують з втратою старшиною позиції еліти нації, що мало, у результаті, негативний вплив на долю Гетьманщини взагалі.

Науковцями на різних етапах розвитку історичної науки вивчалися питання перетворення верстви військової старшини в стан родового шляхетства. Було звернуто увагу на те, що зверхня верства складалася з людей передусім військових.

Найбільша увага науковців була сконцентрована на вивченні співвідношення соціальних та національних чинників у поведінці старшин [72]. Зняті табу на вивчення цілого ряду питань доби середини ХУІІ - кінця ХУІІІ ст. дозволили розпочати процес глибокого і серйозного наукового дослідження політичної свідомості та політичної культури еліти та її ментальності [73]. Залишається слабо дослідженою і тема етнонаціональної ідентичності старшини. Практично ніхто з представників вітчизняної історіографії кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. не займався висвітленням розвитку у старшинському середовищі національної ідентичності та усвідомлення мети національно-визвольного руху. Дослідники простежили в українській історичній науці два підходи до характеристики соціально-політичних орієнтирів української шляхти середини - кінця ХУІІІ ст., які умовно можна назвати асиміляторськими та традиціоналістськими.

Нерозв'язаним є питання частки шляхти серед старшини на різних етапах розвитку Української козацької держави [74]. Вагомий внесок у дослідження регіональної історії покозачення шляхти зробив І. Кондратьєв, в полі зору якого опинилося любецьке боярство [58; 59]. Вінницьку і брацлавську шляхту дослідив О. Дан [75], волинську - В. Собчук [76], остерську - В. Кривошея [77, с.15]. З родини Лащів якийсь Іван мешкав у с. Сошняків (1664) [78, арк.42], став сотником Переяславського полку (1666), був учасником козацької делегації гетьмана Брюховецького до Москви.

Окремими проблемами залишаються дослідження джерел формування, статусу та функцій неурядової старшини [79]. Предметами окремих дисертаційних досліджень можуть стати неурядова старшина і кожен з її чотирьох структурних елементів: значне військове [80], бунчукове [81; 82], військове [83; 84] і значкове [85; 86; 87; 88; 89; 90; 91] товариства.

Однією з найменш досліджених проблем історіографії є історія сотенної старшини, ще менше уваги приділено її повноваженням.

Визначена регіональна типологія основних козацько-старшинських угруповань. Виходячи з класифікації старшини та їх угруповань за походженням, часом і тяглістю отримання старшинського уряду, внутрішньо-традиційних регіональних підходів, зовнішньополітичної орієнтації, відзначено її неоднорідність. За часом отримання урядів вони розподілялись на старшину дореволюційного часу і періоду революційних перетворень, на початку Національно- визвольної війни (1648-1663)