В. В. Марчук

БОРОТЬБА СЕЛЯН ЗА ЗЕМЛЮ В ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ В 1945-1952 РОКАХ

Гуманізація наукового знання у сфері дослідження історії економічних відносин вимагає всебічного вивчення мотивів господарської поведінки людини, її впливу на розвиток суспільства в цілому, що й зумовлює актуальність результатів дослідження, викладених в даній статті. Тим більше, що наукова розробленість проблем, пов'язаних з аграрною історією України повоєнного двадцятиліття, є досить слабкою.

У радянські часи для системного аналізу життя сільського населення існували суттєві перешкоди політико-ідеологічного характеру. Дослідницька думка спрямовувалась на обґрунтування вирішальної ролі колгоспно-радгоспного сектору виробництва, наголошувала на позитивних сторонах соціально-економічного життя. Більшість праць, що стосувались життя селянства в складні повоєнні роки, розкривали лише окремі аспекти проблеми, не акцентуючи уваги на конфліктному характері взаємовідносин влади і населення [1-6]. Сучасний період розвитку науки теж не вніс повної ясності в це питання. Лише в останні роки з'явились деякі нечисленні наукові доробки, що торкаються окремих аспектів проблеми виживання населення в умовах повоєнного лихоліття [7-11]. Однак у цілому проблема залишається слабко вивченою, особливо в регіональному розрізі, що й зумовило обрання дослідником теми для наукової роботи.

Вивчення повоєнної аграрної історії України в 1945-1952 роках дозволяє виявити чітко виражений антагонізм між соціально-економічними стратегіями владної верхівки і матеріальними інтересами основної маси населення України. Недооцінка радянською владою внутрішніх рушійних сил господарського розвитку і доведення до абсурду ідеї цілепокладання "зверху" були основними передумовами конфлікту мотивів держави і робітника - двох основних суб'єктів господарських відносин в СРСР. На відміну від владних інституцій, що розглядали державну політику через призму шляхів і темпів втілення в життя теоретичної концепції "суспільства майбутнього", її сприйняття населенням підкорялось іншій логіці: задоволенню базових фізичних потреб в умовах повоєнного лихоліття. Адже натуральні та грошові надходження, що отримував радянський трудівник від громадського господарства, переважно не покривали суспільно-необхідних витрат на відтворення робочої сили. Особливо це стосувалось низькооплачуваних груп колгоспників і робітників радгоспів, прибутки яких від громадського господарства були мінімальними.

Конкретні форми діяльності сільського населення по створенню умов для власного виживання залежали від багатьох факторів. У перші повоєнні роки, що відзначались найбільшим податковим і адміністративним тиском на домогосподарства, основною стратегією виживання більшості населення було збереження і розширення меж власних підсобних господарств, прагнення до збільшення неврахованої, "тіньової" частки прибутків, оскільки норми оподаткування безпосередньо залежали від абсолютних обсягів власного господарства.

Аналіз економічної активності українського населення в рамках власних підсобних господарств дає можливість виділити земельні захвати і вирощування на додаткових наділах неврахованої частки сільськогосподарської продукції як однієї з основних специфічних господарчих стратегій, що дозволяли виживати.

Звичайно, наявність такої економічної поведінки вступала у жорсткий конфлікт з державними інтересами. Одним з пріоритетів радянської влади в повоєнні роки була якраз ліквідація порушень колгоспно-радгоспної системи господарювання, що відбулись під час німецької окупації, і, на думку державних органів, підривали основи колгоспного ладу. Цілком логічно, одним з основних гальмуючих чинників на шляху відновлення довоєнних господарських відносин влада бачила порушення системи колгоспно-радгоспного землекористування. Зважаючи на це, діяльність по приведенню земельних відносин у відповідність з довоєнним положенням виділялась як один з пріоритетних напрямків роботи влади на селі, що й зумовило антагонізм з населенням.

Державна політика відновлення радянської системи земельних відносин призвела до ускладнень у відносинах з селянами, що обумовлювалось як залишковою дією факторів, котрі мали місце в воєнні роки (порушення системи колгоспно-радгоспного землекористування, поява і розширення розмірів індивідуальних наділів у колгоспників у період війни та німецької окупації), так і земельними захватами, що здійснювались селянами в повоєнні роки. У зв'язку з цим деякі сучасні дослідники навіть трактують земельні відносини влади і сільського населення як гостре протистояння [див. 10].

Додаткові аргументи, що підтверджують ці висновки, дає як аналіз форм і методів діяльності влади на селі, так і вивчення ідеологічної складової повоєнної аграрної політики. Прагнення селянства до збереження і розширення особистих земельних наділів, їх діяльність по освоєнню за допомогою примітивної ручної праці закинутих земельних площ трактувались владою не інакше, як відродження "приватновласницьких, куркульських елементів", що підривають основи громадського господарства і в цілому радянської економіки [3, с. 124; 10, с. 23].

Відповідно, реакцією радянського керівництва на ці факти був початок нищівної боротьби з "приватновласницькими, куркульськими елементами", що був забезпечений як організаційно (через відновлення системи адміністративних і контролюючих органів), так і рядом важливих нормативних рішень республіканського і загальносоюзного значення. Вже постанова ЦК ВКП(б) і РНК від 21 серпня 1943 р. "Про заходи по відновленню колгоспного ладу в районах, визволених від німецької окупації" [12, с.121] вимагала відновлення колгоспно-радгоспного землекористування в довоєнних масштабах, приведення розмірів присадибних ділянок до визначених статутами колгоспів довоєнних норм, повного знищення індивідуального господарювання і оренди.

Вже в червні 1946 р. секретар ЦК ВКП(б) Н.С. Патоличев звернувся до секретаріату ЦК із запискою "Про факти розбазарювання громадських земель колгоспів" [3, с. 123], де передбачалось випрацювати заходи по "поверненню колгоспних земель їх законним власникам". З подібною пропозицією звернулось до уряду й міністерство сільського господарства [2, с. 123].

Постанова ЦК ВКП(б) від 19 вересня 1946 р. "Про заходи по ліквідації порушень статутів сільгоспартілі колгоспів" [13, с. 318] мала на меті "боротьбу з розбазарюванням колгоспної