власності" і передбачала відновлення суворих механізмів контролю за дотриманням норм земельного законодавства. Зокрема, вона передбачала кримінальну відповідальність за порушення селянством норм радянського законодавства (в тому числі в земельному питанні) і за "потурання" таким порушенням з боку правлінь колгоспів, голів сільрад і райвиконкомів. Таку ж спрямованість мала вереснева (1946 р.) постанова Ради Народних Комісарів "Про заходи по збереженню громадських земель від розбазарювання" [13, с. 318] та її відповідники у союзних республіках. Для контролю за дотриманням цих рішень і норм законодавства у вересні була створена "Рада у справах колгоспів", інспектори якої на місцях наділялись широкими повноваженнями по контролю за дотриманням статутів колгоспів, захисту громадських земель від "розкрадання і посягання приватновласницьких, рвацьких елементів, що використовують колгоспи в спекулятивних цілях і цілях особистої наживи" [13, с. 322].
Ці рішення були підкріплені на лютневому (1947 р.) Пленумі ЦК ВКП(б), де зокрема секретар ЦК А. Андрєєв наголошував на необхідності боротьби зі "збоченнями і порушеннями Статуту сільгоспартілі, в тому числі з розкраданням громадських земель, розтяганням колгоспного добра" [14]. Постанова Пленуму "Про заходи піднесення сільського господарства в післявоєнний період" накладала відповідальність на всі владні органи за збереження і збільшення громадських засобів виробництва, зокрема земельних фондів [15, с. 124].
На місцях ці політичні рішення підкріплювались відповідними заходами організаційного і господарського характеру, що не зважаючи на повоєнну розруху і управлінський безлад, поступово і цілеспрямовано втілювались у життя. Аналіз архівних документів Запорізької області дає можливість відтворити цілісну картину протистояння влади і сільського населення в земельному питанні.
Вже на початку 1945 р. урядом були встановлені строки закінчення робіт з ліквідації порушень землекористування, що мали місце за період німецької окупації, і поверненню ділянок колгоспників до статутних норм [16, арк. 76]. На початку 1946 р. на місцях виконавчими і контролюючими органами була здійснена суцільна ревізія землекористування у відповідності до статутів артілей, наявності і правильності ведення шнурових земельних книг, а також перевірка відповідності записів в шнурових книгах результатам проведених обмірів присадибних ділянок [17, арк. 50]. У результаті цих заходів в Україні у незаконному володінні селян було виявлено більше 650 тисяч гектарів землі [18, с. 30]. На кожен перевірений колгосп було виявлено в середньому 32 випадки підвищення норм присадибного землекористування [19]. І хоча здебільшого таких незаконно присвоєних земель було лише по 1-3 га на колгосп [20, арк. 4], ці факти розцінювались як прояви антиколгоспного руху, оскільки вони, на думку влади, підривали зацікавленість селян у веденні громадського господарства.
Подальша діяльність влади в рамках кампанії по боротьбі з "розбазарюванням" була спрямована перш за все на виявлення та ліквідацію так званих "самозахватів" громадських земель, що чинили селяни, бажаючи покращити таким чином своє матеріальне становище[18, с. 30].
Відновлення в 1946-47-х роках повноцінного функціонування на місцях всіх органів адміністративно-командної системи надало боротьбі з "самозахватами" та іншими проявами "антиколгоспного руху" більш організований і комплексний характер. До перевірок норм земельного законодавства були залучені всі сільські партійні й господарські органи, а також відділи внутрішніх справ. В інструктивному листі, який МВС надіслав в 1946 р. до всіх нижчих підрозділів, мова велась про більш жорсткі підходи до застосування статей 125-1"1 та 125-1"2, що передбачали притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто самовільно обробляв колгоспні землі чи самовільно збирав врожай для власних потреб із громадських земель [18, с. 34]. На місцях почалося відновлення межових знаків, що відділяли присадибний земельний фонд від громадських земель [15, арк. 103], інші заходи.
Для проведення і контролю над ними лише в Запорізькій області в 1947 р. до районів було відправлено 26 відповідальних працівників [17, арк. 52]. У результаті, до кінця 1947 р. в області були повністю відновлені шнурові книги реєстрації земель і довоєнна система землекористування.
Система контролю за присадибним землекористуванням не послаблювалась і в подальші роки. В узагальненому вигляді вона проводилась за такими напрямками:
щорічні ревізії, перевірки відповідності присадибного земельного фонду довоєнним нормам землекористування [17, арк. 52];
відрізання та конфіскація надлишків земель [15, арк. 103];
притягнення до адміністративної й кримінальної відповідальності осіб, причетних до самозахватів громадських земель [21, арк. 84], інші репресивні заходи з залученням органів міліції та прокуратури [12, арк. 103];
спроби зменшити статутні присадибні земельні фонди в ході кампанії по укрупненню колгоспів у 1950-1951-х роках.
Постійні перевірки, інші форми позаекономічного тиску дали деякий ефект, особливо, зважаючи на те що репресивні та адміністративні дії влади набували більш досконалих форм. Так, якщо у 1946 р. селянам не дозволили зібрати врожай лише з 7,6% повернутих в громадські фонди земель, то у 1947 р. вони не змогли зібрати врожай вже з 45% захоплених ділянок [20, арк. 4]. 21.06.1948 р. Рада Міністрів УРСР у спеціальній постанові "Про передачу захоплених колгоспниками земель колгоспам з посівами" [22, арк. 169] заборонила збір селянами врожаю із захоплених у колгоспів земель і встановила жорсткий контроль над виконанням цього рішення. Цим та іншими фактами вдосконалення механізму тиску на селянство пояснюється й тенденція до скорочення розмірів незаконних прирізків земель у 1947-52 роках як в абсолютному обчисленні, так і відносно окремих господарств (переважно вони становили 0,2-0,6га і як виняток - 1 га на двір) [20, арк.