У 1947-48 роках, зважаючи на жорсткі дії влади, масштаб боротьби за землю був дещо знижений. Однак це не означало повного зникнення земельної проблеми у відносинах селян і влади. Сільське населення змушене було пристосовуватись до ситуації, дещо збільшуючи свою участь у громадській праці в колгоспах і радгоспах, і таким чином, зменшуючи масштаби тиску влади. Захвати земель продовжувались в дещо ослабленій, але перманентній формі впродовж усього періоду 1946-52 років, доводячи слабку ефективність вищезгаданих адміністративних і силових заходів. Цьому дуже часто сприяло також пряме потурання колгоспно-радгоспного начальства, яке іноді саме було ініціатором додаткового роздавання земель [16, арк. 39], виступало порушником землекористування, причому в значно більших розмірах, ніж прості колгоспники (земельні прирізки голів колгоспів, бригадирів, їх родичів доходили до 1-1,5 га [17, арк. 39]), а тому було зацікавлене у приховувані цих фактів від перевірок, про що знала і влада [15, арк. 102]. Зважаючи на це, навряд чи наявні дані офіційних перевірок порушень системи землекористування можна вважати цілком достовірними, Однак, вони є наближеними до правди.

Архівні джерела Державного архіву Запорізької області дають можливість прослідкувати динаміку розвитку земельної проблеми в 1946-52 роках. Так, станом на 1 січня 1947 р. порушення були виявлені в усіх наявних 1230 колгоспах області [20, арк. 2]. Всього було виявлено 19579 га "розкрадених" земель [20, арк. 2]. При цьому партзвітність фіксувала пряму причетність голів колгоспів, інших колгоспних і радгоспних посадових осіб до збільшення розмірів присадибного землекористування селян. Голови і члени правлінь колгоспів розуміли значення особистого подвір'я у виживанні селян, а тому дозволяли збільшення присадибних наділів, часто й самі виступали порушниками системи землекористування [18, с. 30].

На кінець 1947 р. перевірки по Запорізькій області зафіксували захоплення 1095 га земель понад норми, зафіксовані у шнурових книгах і статутах. Зокрема, у 19 районах області, де були проведені перевірки, незаконне збільшення земельних ділянок колгоспників, господарств робітників і службовців було виявлено у 28 колгоспах і радгоспах на площі 838 га [20, арк. 2]. У 1948 р. контролюючі органи Запорізької області володіли інформацією про 1302 га розкрадених, захоплених і розданих земель [22, арк. 169]. У 1949 р. також мали місце самозахвати, незаконні роздачі, дорізання колгоспникам, робітникам і службовцям земель з громадського фонду [22, арк. 169,211]. У деяких колгоспах були зафіксовані також факти здачі в оренду колгоспникам громадських земель, сінокосів і випасів [12, арк. 207], факти неповернення колгоспниками захоплених земель на вимогу відповідальних працівників [22, арк. 211].

У1951 р. запорізьке облуправління у справах сільського господарства мало відомості про 823 га [23, арк. 38] земель, що знаходились у незаконному користуванні колгоспників, робітників і службовців. У 1952 р. було зафіксовано 5725 випадків самозахватів на площі 1097 га [24, арк. 147]. Всі виявлені надлишки конфісковувались і повертались колгоспам.

Окремо слід розглянути вплив на земельні відносини влади і населення державної кампанії по укрупненню колгоспів у 1950-51 роках. Її результатом було скорочення присадибних ділянок в ряді районів УРСР [25, с. 12]. Партійна кореспонденція Запорізької області дає можливість прослідкувати численні спроби зменшити присадибні ділянки як при прийнятті статутів новостворених колгоспів восени 1950 р., так і пізніше. Заклик керівництва країни до організаційно- господарського укріплення колгоспів і примноження громадської власності у процесі укрупнення був сприйнятий на місцях надто буквально. Більша частина райкомів зайняла позицію, спрямовану на скорочення присадибних ділянок індивідуальних землекористувачів. Це підтверджується інформацією, що надходила з районів до Запорізького обкому кПу на початку 1951 р. [26]. Приводом для скорочення стало традиційне вже звинувачення, що більша частина сільських жителів неактивно бере участь у роботі колгоспів, витрачаючи весь час на працю у власному господарстві [27, арк. 157].

Для надання законності діям по обмеженню присадибного землекористування використовувались загальні збори колгоспів, на яких начебто демократично, а насправді під тиском і з подачі райкомів відбувалось урізання ділянок [25, арк. 81]. Партійна звітність дає багато матеріалів, за якими можна судити про масштаби обмеження присадибного землекористування. Зокрема, у Запорізькій області на загальних зборах великої частини колгоспів восени 1950 р. були прийняті постанови по обмеженню присадибних ділянок до 0,5 га, не зважаючи на заперечення з боку деяких колгоспників [26, арк. 4,5; 27, арк. 133].

Ці заходи, що на думку влади мали привести до зміцнення трудової дисципліни, збільшення інтересу до громадського сектору, насправді призвели до масового незадоволення колгоспників [27, арк. 135], появи серед селян "неправильних понять і тлумачень" [26, арк. 2]. Зважаючи на це, ЦК КПУ змушений був у закритому листі "Про завдання колгоспного будівництва у зв'язку з укрупненням дрібних колгоспів" "вимагати від обласного і районного партійного керівництва ліквідації допущених перегибів" [26, арк. 2], хоча вони й були спровоковані тими ж рішеннями партії. Райвиконкоми та райкоми були змушені відміняти рішення загальних зборів укрупнених колгоспів по відрізанню і скороченню присадибних ділянок та поголів'я худоби в особистому користуванні [27, арк. 135,163]. Присадибні ділянки були залишені в попередніх розмірах.

Одночасно з цими процесами впродовж першої третини 50-х років продовжувались заходи