В. І. Мільчев

ОГЛЯД ДЖЕРЕЛ ДО ІСТОРІЇ ЗАПОРОЗЬКОГО ГАЙДАМАЦТВА XVIII СТОЛІТТЯ В АРХІВОСХОВИЩАХ ПОЛЬЩІ

Студіювання запорозької історії, які велися впродовж XVIII - XX століть, звісно ж, не могли полишити поза увагою проблему участі запорозького козацтва в гайдамакуванні на теренах Речі Посполитої впродовж XVIII століття. Оцінки цього складного соціального явища, зроблені представниками різних наукових шкіл, є діаметрально протилежними: від беззастережного ототожнення гайдамацтва з анархічним бандитизмом в найгіршому його прояві (А. Скальковський, Ф. Равіта-Гавронський) [1; 2], до віднесення його виключно до сфери національно-визвольних змагань (П. Мірчук) [3], чи то класової боротьби (В. Голобуцький) [4].

Попри появу кількох розвідок вітчизняних і діаспорних українських істориків, які визначили перспективні шляхи подальших наукових студій над гайдамацькою проблемою, тема ця все ще продовжує залишатися слабко дослідженою [5-7]. Присутня й хронологічна диспропорція у висвітленні проблеми, оскільки переважна більшість досліджень з історії запорозького гайдамацтва стосуються лише завершального періоду запорозької історії - кінця 1760-х та початку 1770-х pp.

Оскільки значна частина правобережних українських земель - традиційних теренів запорозького гайдамакування, - впродовж всього XVIII століття перебувала під владою Речі Посполитої, це не могло не позначитися на значній концентрації масивів джерел із соціальної історії запорозького козацтва в архівних і бібліотечних зібраннях сучасної Республіки Польщі в містах Варшаві, Кракові та Корнику. В масі своїй, ці документальні комплекси стосуються саме такого аспекту, як гайдамацька активність запорозького козацтва на південно-східному прикордонні тогочасної Речі Посполитої та участі його у повстаннях козацтва Польської України.

Упродовж місячного стажування у Варшавському університеті, здійсненому у вересні 2008 p., завдяки стипендіальній програмі Інституту міждисциплінарних досліджень "Artes Liberales", авторові цього огляду вдалося провести евристичну роботу з архівними фондами кількох архівних і бібліотечних установ Польщі. Результатом цього стало виявлення комплексу джерел з досліджуваної проблеми, більшість яких залишаються малознаними, або ж взагалі незнаними широкому загалу вітчизняних істориків та джерелознавців.

Архів головний актів давніх (Archiwum Glowne Akt Dawnych (Warszawa, Polska) - AGAD) є провідною архівною установою Польщі, зібрання якого містять велику кількість джерел із соціальної історії Запорожжя часів Нової Січі.

Переважно вони сконцентровані в фондах особового походження, утворювачами яких є польські магнатські роди Потоцьких, Радзівілів і Замойських:

"Archiwum Publiczne Potockich. 1551-1879 і b.d. 26 m.b. 1042 j.a. = 378 poz. inw." [8];

"Archiwum Warszawskie Radziwillow. 1190-XXw. Ok. 250,00 m.b.; 1144 dok. perg., ok. 1500 map і planow" [9];

"Archiwum Zamoyskich. 1155-1938. 36, m.b.; 3163 j.a.; 715 dok. perg." [10].

За видовою належністю у згаданих зібраннях магнатерії переважають актові документи, розпорядчо-звітна документація й матеріали службового та приватного листування польських можновладців з російськими та турецькими (кримськими) офіційними особами з приводу гамування гайдамакуючого елементу з числа козаків Війська Запорозького Низового у 1730 - 1760- х роках.

Серед розпорядчої документації польського військового командування за своєю інформативністю з-поміж інших вирізняється документ, виявлений в "Архіві Варшавському Радзівілів": за результатами роботи в 1750 р. спільної польсько-російської' прикордонної комісії у гайдамацьких справах, польською стороною було розроблено ряд рекомендацій цивільному й військовому командуванню прикордонних воєводств, зокрема Брацлавського - "Punkta ktore do aszekurowania kraju pogranicznego polskiego od najazdow i rabunkow z Siczy z Gardu y innych mieysc zaporozkich sciagaia sie spisane z roznych scizlych perquiszcyi o indaqacyi tudziez z kontepat haydamakow na Kommiszyi wdztwa Braclawskiego stawionych roku 1751 d. 5 januariy et ad resolutionen 20 JMP Krakowskiego Hetmana W. Koronnego podane" [11, арк. 345-349].

Першочерговим заходом вбачалося видання універсалу, яким би заборонялося всім мешканцям воєводства Брацлавського, Подільського та Київського їздити до Січі та до Гарду з метою скупки там речей, награбованих гайдамаками [11, арк. 345]. Тим же універсалом наказувалося затримувати всіх безпаспортних волоцюг, які нишпорили краєм та передавати їх до найближчих фортець. Війти мали провести люстрацію маєтностей, доповісти про результати її в Брацлавську прикордонну комісію та пильнувати, аби ані в містечках, ані по селах не було "wagebundow" (мандрівних православних ченців) та заїжджих торгівців. Православне духовенство не тільки було ідейним натхненником гайдамацьких виправ, а й, нерідко, напряму було пов'язане з гайдамаками, виконуючи роль їх "очей і вух". Заборона ж пересувної торгівлі пояснювалася тим, що вона прямо була пов'язана з гайдамаччиною. Тому й наказувалося, аби купці, які привозили з Запорожжя рибу на продаж, торгували нею лише в містечках на самому кордоні, й ні в якому разі не заходили вглиб польських володінь більше ніж на милю: паралельно з торгівлею вони примічають добробут шляхти чи інших хазяїв та слугують таким чином приводцями гайдамаків [11, арк. 346].

Значно сприяв розвиткові гайдамаччини, на думку авторів "Пунктів", і вже знаний фактор "трьох кордонів": гайдамаки, щойно переходили на російський бік, почували себе у повній безпеці, а переслідувати їх там не дозволяли полякам російські вояки. Тож, необхідно було клопотатися перед російським урядом, аби й вони відловлювали гайдамаків та передавали їх на комісію. Також треба було списатися з кримським ханом та просити, аби татари посилили контроль за своїми територіями, оскільки гайдамаки з Гарду йдуть на кримський бік, а звідти вже чинять напади на польські володіння [11, арк. 346].

Слушною видавалася польським можновладцям й практика викорінення гайдамацьких ватаг за допомогою таких же самих гайдамаків,