Тверезий погляд на становище українського козацтва в краї не міг не переконати польських можновладців у тому, що занепад козачини прямо впливав на успіхи гайдамаччини. На початку 1751 р. коронним гетьманом було сурово наказано старості чигиринському, аби він не переводив тамтешніх городових козаків до чиншової категорії: зі скасуванням козацтва загине не тільки Чигирин, а й весь край, оскільки з падінням Чигирина відчинено буде прямий шлях гультяйству, тобто гайдамаччині [11, арк. 349].

Збереження за козацтвом Польської України його станових прав, на думку польських урядовців, передбачало їх неодмінну участь в обороні кордонів. Пропонувалося спеціально виданим наказом зобов'язати їх нести таку службу, при цьому посилити їх командами найнебезпечніші місця. До форпостної служби слід було залучати як тих, що мешкають у прикордонних староствах, так і з глибини краю - Корсуня, Білої Церкви, Чигирина, Черкас, Сміли, Богуславу та інших місцевостей (бажано було б, аби й князі Любомирські теж долучили своїх козаків до прикордонної служби) [11, арк. 349].

Незадовільний стан охорони кордонів Речі Посполитої пояснювався й відсутністю достатніх джерел фінансування: ще Конституцією 1736 р. було встановлено призначати пенсію офіцерам, які нестимуть прикордонну службу у воєводстві Київському, однак вона, ця пенсія, не виплачувалося жодному офіцерові й через без малого двадцять років. Тож не дивно, що елементарно бракувало бажаючих пов'язати свою долю з військовою службою на прикордонні. На кінець 1750 р. у воєводстві налічувалося четверо офіцерів-прикордонників, які вже за віком покинули службу, однак пенсії вони так і не отримували. Рекомендовано було клопотатися перед канцлером про сплату цим чотирьом та забезпечення пенсією в майбутньому тих, що служать зараз (з метою стимуляції їх ревної служби) [11, арк. 347].

Достатньо виразною у розвитку гайдамаччини на Правобережжі була участь тих російських підданців, які приходили до Польської України для найму (головне під час косовиці), та часто брали участь у гайдамацьких виправах [11, арк. 347].

Місцевостями, в яких найчастіше з'являлися гайдамацькі ватаги, самі польські урядовці вважали наступні: при впадінні Кодими в П. Буг, поблизу Саврані і Бершаді (тут гайдамаки переходять на польський бік, в межі Брацлавського й Подільського воєводств), у лісі Кошові (де гайдамаки табори мають), на дистанції між Новоархангельськом та Торговицями, на гирлах річок Ятрані, Гнилого Текича, Синюхи - у всіх цих місцевостях гайдамацькі ватаги найчастіше збираються й переходять кордон. На російському боці кордону найбільш "криміногенними" пунктами вважаються Мигія, Гард, гирло річок Корабельної й Мертвих Вод, верхів'я Гнилого Ташлика та Чорного Ташлика, Чорний Ліс [11, арк. 348]. Як бачимо, географічний фактор значною мірою корегував характер гайдамакування: зони сходження двох або й трьох кордонів, лісові масиви, річкові броди, фактично визначали маршрути слідування ватаг, місця тимчасових таборів тощо.

Введення до наукового обігу відомостей, що містяться в проанотованих вище "Пунктах" дозволить значно розширити уявлення щодо гайдамацьких практик запорожців, використовуваних всередині XVIII століття на Правобережжі.

Надзвичайно цікавими й інформативними є добірки універсалів часів Коліївщини. Подібно до того, як запорозькі ватажки гайдамаччини 1768 і 1769 років намагалися за допомогою універсалів підняти на повстання найширші верстви населення Правобережжя, їх антагоністи - лідери й просто учасники Барської конфедерації, намагалися за допомогою таких само універсалів не дати зайнятися полум'ю Коліївщини з новою силою. Цікавим свідченням подібних спроб є кілька універсалів, датованих кінцем 1768 і початком 1769 років, які збереглися до нашого часу в магнатських архівах.

У цьому сенсі вельми показовим є універсал, виданий у Смілі анонімним польським шляхтичем з числа барських конфедератів [12, арк. 1-3]. Цим універсалом шляхта земель, по яких щойно прокотилася гайдамаччина, закликала всіх підданців, які мали мешкання в "добрах шляхетських, а також королівських та духовних", ні в якому разі не приставати до свавільного козацтва та не наражати на покарання "доми, жінок та дітей своїх коханих". Обов'язковим було апелювання до релігійних почуттів хлопства, до загрози Божої кари. Вказувалося на те, що через козацьке свавілля почалися війна росіян із турками та напад кримського хана зі всім його військом на землі російської Задніпровщини; небезпечними від татарських нападів були й землі Польської України, адже хан саме зараз (на початку 1769 р.) повертався з військом до своїх володінь повз Саврань. За таких умов слугувати надійним захистом для селян могли лише їхні господарі, до яких треба було якомога мерщій повернутись [12, арк. 2,3].

Близькою за тональністю до вищезгаданого універсалу є й об'ява, виголошена населенню Овруцького повіту в квітні 1769 р. На початку об'яви згадуються події майже річної давнини, коли гайдамаки та особи різного звання та стану, які приставали до них, вчинили в краї великі вбивства і грабунки. Далі слідував суворий наказ про необхідність оголошувати по майданах, базарах, церквах, майстернях та інших громадських і приватних закладах, що кожен, хто досі переховує у себе гайдамаків, чи