Частина маніфестів, універсалів та об'яв, виданих польськими можновладцями у той же період часу, й адресованих українському надвірному козацтву, але в інших місцевостях - наприклад, на Вінниччині, взагалі не демонструє тривоги чи то занепокоєння можливими рецедивами гайдамаччини: розпорядження стосовно забезпечення охорони польського кордону в зв'язку з ходом російсько-турецької війни; накази отаманам конкретних козачих команд [14, арк. 296-297].

Містяться в АГАД і поодинокі матеріали, які походять із запорозького середовища, зокрема, надзвичайно цікавою знахідкою є виявлення у зібраннях архіву Радзівілів універсалу (копія) гайдамацького ватага ("гетьмана") Василя Вощила, датованого 1744 роком - пам'ятки надзвичайно інформативної та важливої для розуміння рушійних мотивацій гайдамацьких виправ січовиків на Правобережжі [15, арк. 1]. Цей "універсал", виданий одним із гайдамацьких ватажків, чи то просто людиною, яка була (чи хотіла стати) натхнеником гайдамацьких виправ на півночі Київщині.

Хоча видову належність документу - універсал, в тексті самого документу не вказано (очевидно, в заголовок справи його було включено архівними працівниками), всі формальні ознаки саме універсалу присутні: стилізована інтитуляція - "Jasnie Oswieconym Jasnie Wielmoznym ... Panam dianitoram Wielkiego X.L. na tribunal glowny kadencji Wilenskiey z Woiwodstwa ziem i powiatow zgromadzonym zyczliwe swe uslugi zasyiam"; датум й локум, знову ж таки, стилізовано під гетьманські універсали кінця XVII - початку XVIII ст. - "Datt roku 1744. W obozie". Наприкінці від руки намальовано гербову печатку, всередині якої стоїть: "L : S".

Особа "гетьмана", який видав "універсал", заслуговує на увагу бодай з декларації його походження й повноважень - "Wasko Woszczylo, wnuk Bohdana Chmielnickoho, Ataman i Wielki hetman wojskowy". Мета виданого "гетьманом Вощилом" універсалу - заклик "na wykorzenenie narodu zydovskiego, a na oborone Chrescianstwa". По тексту універсалу йдеться про нестерпні муки й насильства (gwalt), які терплять християни. Лунають в універсалі й "традиційні" мотиви пролиття іудеями невиної (тобто дитячої) крові. Автор універсалу вказує на те, що його й самого "невірні" колись намагалися вбити у старостві Грищевському, однак Бог не тільки уберїг його від юдейської злоби, але й зробив знаряддям свого Промислу, кінцевою метою якого є покарання "нечистивого народу". Мордування іудеїв, яке має статися, "гетьман" Вощило трактує як "Святу війну". Застерігаючи народ від грабунків шляхти, він також рекомендує не чіпати регулярного коронного війська. Своє міфічне військо "гетьман" посилає виконувати наказ у "добра Борисівські" та аж до Бересття (під проводом якогось "майора Анципка"). "Війську" наказувалося не брати жодних провіантів, окрім єврейських [15, арк. 1].

Чимала кількість документів із фондів АГАД хоча й не є настільки великими за обсягом вміщеної у них інформації з конкретної гайдамацької проблематики. Втім, подекуди навіть поодинокі звістки щодо особливостей гайдамацьких виправ запорожців, чи то боротьби польського уряду з ним, дозволяють нам деталізувати окремі сюжети та аспекти досліджуваної проблеми. Зокрема, як з листування польських і кримських можновладців (лист буджацького сераскира, нурадина Крим-Гірея (у майбутньому, хана) до коронного кравчого Й. Потоцького від 16 січня 1750 р.) дізнаємося, що Уманські події 1768 р., фактично, стали фінальним акордом кількаразових гайдамацьких виправ: про "rabowanie Humania" якоюсь гайдамацькою ватагою маємо звістку ще від початку 1750-го року (або ж кінця 1749-го) [16, арк. 177-178].

Дещо незвичним, та таким, що несповна вписується в загальноприйняті уявлення, виглядає той факт, що від грабіжницьких нападів ватаг, типологічно подібних до гайдамацьких, які здійснювалися з польського боку, саме в ці ж часи потерпають і російські підданці. Наприклад, територія Задніпрянщини (Єлисаветградська провінція Новоросійської губернії), впродовж 17701780-х років неодноразово зазнавала таких нападів. Серед нападників переважають маргінали не тільки з числа "природних" польських підданців, а й втікачів-старообрядців, дезертирів з російського війська тощо [17, арк. 360-362].

Поміж іншим, зустрічаємо ряд відомостей відносно тактики гайдамацьких рейдів - зокрема, щодо вдалого використання ватагами запорозьких здобичників зони сходження кордонів Речі Посполитої з Російською та Османською імперіями. Саме кримські володіння у "три-кордонній" зоні раз у раз фігурували у донесеннях польських прикордонних командирів, як свого роду "прохідний двір" для гайдамацьких ватаг із Запорожжя. У зв'язку з цим польські ж можновладці самого високого рангу неодноразово просили представників ханського уряду вжити заходів задля убезпечення Польської України від гайдамацьких нападів з кримського боку (копія листа коронного гетьмана Й. Потоцького до кримського хана Арслан-Гірея, від 26 лютого 1751 р.) [11, арк. 349-351].

Так само цінними є й документи, які містять відомості про тактичні прийоми польської сторони у справі перешкоджання запорожцям-гайдамакам проходу в польські володіння. Однією з найбільш ефективних була практика контролювання польськими залогами річкових переправ. В якості характерного прикладу можна згадати події жовтня 1736 р., коли на переправі через ріку Вись, під Кальниболотом, загін польського коронного війська під командуванням полковника Буковського перестрів партію гайдамаків-запорожців на чолі з отаманами Гурком і Ведмедем. Козаків застали зненацька, ті почали втікати, й під час переслідування було забито їх чимало [18, арк. 1-2].

Значні обсяги документальних комплексів АГАД, звичайно ж, вимагають більш ґрунтовного евристичного опрацювання, однак, навіть