Рукописні зібрання Бібліотеки Чарторийських (Biblioteka Czartoryjskich (Krakow, Polska) - BCz) без перебільшення можна вважати місцем, в якому зосереджено найбільшу кількість документальних і наративних матеріалі за темою дисертаційного дослідження, серед всіх польських зібрань. Серед них, насамперед слід згадати гігантські за своїми обсягами тематичні збірки, в яких за хронологією вміщено величезну кількість актів та епістолярій XVIII століття, випродукованих канцеляріями дипломатичних відомств Речі Посполитої й Османської імперії - "Akta tureckie" [19], "Zbior roznych dokumentow dotyczacych spraw tureckich" [20], "Miscellanea tureckie" [21], "Akta i listy dotyczace spraw polsko-tureckich" [22], "Akta do spraw tureckich i tatarskich" [23]. Перелічені вище збірки несуть у собі потужний інформативний шар, за допомогою якого можна достатньо повно прослідкувати процеси інституалізації й еволюціонування гайдамацького напрямку військово-політичної діяльності запорозького козацтва починаючи від часів його перебування під кримською протекцією (1709/11-1734), до переходу у турецьке підданство після 1775 р., і аж до самого кінця історичного існування Речі Посполитої: листування польських королів і гетьманів із турецькими султанами, кримськими ханами, нурадинами й калгами, донесення польських і турецько-кримських прикордонних командирів про заходи, спрямовані на викорінення гайдамацтва, протоколи допитів запорозьких гайдамаків, листи й універсали гайдамацьких ватагів Сави Чалого й Максима Залізняка.

Так само певний інтерес за темою дослідження становить і десятитомна колекція оригіналів та копій документів з польської історії за період 1700-1800 рр., загальним обсягом 5986 аркушів - "Dokuments historyczne. Collectanea do dziejow Polski", - запорозько-гайдамацька тема посідає чільне місце в значній частині з них [24].

З документів згаданих тематичних збірок видно, що напади запорозьких гайдамаків на польське прикордоння давно вже перетворилися на регулярні, добре організовані рейди: від них потерпали не тільки місцева шляхта (чималих збитків зазнали маєтки князів Калиновських) і посполиті, а й ногайці Буджацької орди, які приганяли на польський бік худобу на зимівлю. На початку 1720 р. польський посланник у Туреччині радив королеві Августу відправити на польсько- турецький кордон по Дністру кілька досвідчених комісарів, які б організували викорінення гультяїв ("kup ludzi swywolnych", "kup exorbitantoW'), аби, за його влучним висловом, з таких іскор, які між кордонами жевріють, не сталося якогось більшого інциденту [25, арк. 279-280]. Про масштаби й характер запорозьких виправ на польсько-турецькому прикордонні яскраво свідчить випадок, який мав місце наприкінці 1737 р.: більше сотні городових козаків під командою шляхтича Скоржевського йшли понад кордоном, переслідуючи гайдамацьку ватагу. Коли ж вони їх наздогнали, з'ясувалося, що ті встигли долучитися до ще однієї запорозької партії. Численно запорожці настільки переважали польську міліцію, що опиратися було марно: останнім наказали спішитись і відійти від коней, після чого розстріляли; врятуватись вдалося лише кільком козакам, які й повідомили про те, що трапилося. Гайдамацька ж ватага, чисельністю в півтисячі ще кілька тижнів гуляла біля Летичева "plondruia tam okolicznie" [26, арк. 189].

Вельми інформативною є виявлена в зібраннях Бібліотеки Чарторийських епістолярна пам'ятка, автором якої є особа, легендарна в історії запорозького гайдамацтва - Сава Чалий. Точне її датування відсутнє, але ж з загального контексту стає зрозумілим, що створена вона до моменту переходу Чалого на польську службу. Показовим у листі є посилання на російську сторону, як на ініціатора гайдамацьких за формою рейдів на землі Речі Посполитої, яке ми зустрічаємо в листуванні цього відомого запорозького ватага. Так, Сава Чалий, виправдовуючи своє перебування в околицях Рашкова із загоном запорожців, зауважує, що тамтешнє селянство не стільки потерпає від них (оскільки вони з селян беруть не більше як "кавалок хліба"), скільки від визисків самих же шляхтичів; наостанок Чалий радить рашківському комісару Луговському, аби він його не зачіпав, оскільки він має "ukaz od moskala" [27, арк. 217].

Окремо серед рукописних зібрань Бібліотеки Чарторийських слід згадати епістолярні комплекси, що виникли в процесі службової діяльності кількох помітних політичних і військових діячів Речі Посполитої XVIII століття, зокрема, великого гетьмана коронного Адама-Миколая Синявського (за період з 1710 по 1721 рр.) [28] та маршалка надвірного коронного Єжи Мнішка (за 1758-1778 рр.) [29]. Кореспонденція, якою вони обмінювалися з вельми широким колом осіб як в тогочасній Речі Посполитій, так і за її межами, переховує чимало відомостей відносно особливостей гайдамакування запорожців на підвладних полякам українських землях.

Спогади безпосередніх свідків й учасників подій Коліївщини 1768 р. (з польського боку), що зберігаються серед рукописів Бібліотеки Чарторийських, представлені не тільки мемуарами, які вийшли з-під пера їх самих, а й літературними обробками таких спогадів, написаними/записаними через кілька десятиріч - наприкінці xVlII - на початку ХІХ століття. Достатньо характерними в цьому відношенні є літературизований родинний переказ про події тих років на Чорнобильщині [30]. У центрі оповідання знаходяться діяння цілком історичної постаті - Яна-Миколая Ходкевича (1738-1781) [31, p. 368-369]. Антигероєм виступає гайдамацький ватаг Бондаренко (також особа історична), який осаджує Чорнобильський замок і намагається, за Уманським сценарієм, підбурити частину його захисників (православних козаків) зрадити присязі й видати на розправу шляхту й юдеїв. Ті відмовляються (випадок хоча й поодинокий, але характерний),