У рукописних фондах Ягелонської Бібліотеки (Biblioteka Jagellonska (Krakow, Polska) - BJ) також переховується певна кількість матеріалів за темою дослідження. Зокрема, велику кількість фактажу з історії Коліївщини 1768 р. та участі в ній запорозьких гайдамацьких ватаг містить тематична збірка документів, що походять з особового архіву відомого польського магната

Франциска-Ксаверія Браницького - "Materiaiy z lat 1764-1775 dotyczace glownie Ksawerego Branieckiego. Kopie. XIXw.". Зокрема, з них довідуємося, що станом на кінець серпня 1768 р. російські війська, які знаходилися під началом генерала Кречетнікова, стояли таборами від Вінниці до Умані, утворюючи своєрідну дугу кордонів, які мали б перешкодити перетіканню гайдамацьких ватаг далі на захід. Тоді ж на Поділлі діяла спеціальна команда, яка по всіх селищах краю відбирала у селян не тільки самопали, але й списи [32, арк. 13-14,35].

Або ж про те, що польський король Станіслав-Август (Понятовський) був особисто причетним до вирішення долі схоплених гайдамаків: на його думку, слід було пильнувати, аби кожен з них здобув покарання пропорційно своїй провині - не більше й не менше; тим із них, хто утримувався у Львові чи то в Кам'янці-Подільському, слід було забезпечити харчування - з цією метою пропонувалося використовувати їх на роботах земляних та каменярських, аби вони самі заробляли собі на хліб (лист короля Станіслава-Августа (як президента Комісії Військової) до князя Ф.-К. Браницького з Варшави від 19 липня 1768 р.) [32, арк. 26]. Ще й у середині вересня 1768 р. заарештовані гайдамаки перебували у Львові: з приводу прохання князя Ф.-К. Браницького дати наказ, як саме вчинити з гайдамаками, що утримуються у Львові - відсилати їх до Варшави, чи повісити на місці, король Станіслав-Август відповідав, що ні для чого їх везти до столиці, а покарати на місці - "tych gosci nam tu do Warszawy nie potrzeba" (лист короля Станіслава-Августа до князя Ф.-К.Браницького з Варшави, від 16 вересня 1768 р.) [32, арк. 39-4Q].

Той же король Станіслав-Август у своїх листах неодноразово гнівно спростовував намови конфедератів на нього й звинувачення у причетності його, разом із росіянами, до організації хлопського бунту: всім ще пам'ятна війна Хмельницького, що заледве не згубила цілого краю, а тому всі звинувачення конфедератів є просто абсурдними [32, арк. 34].

Оцінюючи кількість жертв уманських подій 1768 р., їх сучасники з числа польської магнатерії, наприклад той же князь Ф.-К. Браницький, вказували на цифру у 2QQQ вбитих("пам'ятна" записка князя Ф.-К. Браницького про події 1768 р., складена на початку 1780-х). Показово, що традиційною для спогадів багатьох сучасників є й згадка про "російський слід" в організації різанини: той же Браницький є твердо переконаним у тому, що "...mosKali wiedzieli naprod o rzezi humanskiei bo general rossyiski majora pruskiego z 50 ludzi za kupnem remonty w Humaniu bawiacego ostyregl aby sie oddalit..." [32, арк. 67].

Цілком несподіваними виглядають і звістки про те, що часом самі ж польські шляхтичі- конфедерати приставали до гайдамацьких ватаг (лист короля Станіслава-Августа до князя Ф.-К. Браницького з Варшави, кінець літа 1768 р.). Попри те, що ця інформація є, так би мовити, такою що шокує (через "усталеність" наших поглядів на події Коліївщини), ми не можемо не довіряти особам, від яких вона виходить - з огляду на їх високе становище, не менш високий рівень обізнаності у справах й відсутність будь-якої зацікавленості у викривленні фактів: ".z tej szlachty, ktorych popuszchal za reversami general Kreczetnikow z Berdyczewa, znowu polapal przy tych Hajdamakach ktyrzy teraz grabuja. Xze Repnin na to mowi: "Jakje nad wiezniami miem miiosierdzie? Jak ich puschac, kiedy tak czynia?". Mnie sie serce kraje to sluhajac...". Залишається припустити, що окремі (суто ситуативні) альянси такого штибу таки могли мати місце за відсутності умов для особистої неприязні та перед лицем спільного супротивника - росіян [32, арк. 27].

На значну вагу заслуговують документальні збірки актів та епістолярій російського походження, які в різні часи та за різних обставин потрапили до польських бібліотек й архівів. Зокрема, в бібліотеці регіонального відділення Бібліотеки Польської Академії Наук у Кракові (Biblioteka PAN w Krakowie), - комплекс оригінальних грамот і наказів імператриці Єлизавети Петрівни до гетьмана Кирила Розумовського та до Коша Війська Запорозького Низового (17511753 рр.) з приводу все тих же запорозьких гайдамаків [33].

Наративи за темою дисертаційного дослідження, розпорошені по рукописних відділах бібліотек Республіки Польщі, й представлені, здебільшого спогадами безпосередніх свідків подій козацького повстання 1768 р. на Правобережжі (Коліївщини), а також літературними обробками таких спогадів, написаними (чи записаними) наприкінці XVIII й на початку ХіХ століття. Зокрема, такі були виявлені у зібраннях Бібліотеки Польської Академії Наук у Корнику (Biblioteka PAN w Kфrniku) [34], Бібліотеки Рачинських (Biblioteka Raczynskich (Krakow, Polska) - BR) [35], Ягелонської Бібліотеки (Biblioteka Jagellonska (Krakow, Polska) - BJ) [36].

Таким чином, архівні та бібліотечні зібрання Республіки Польщі містять велику кількість документальних і наративних матеріалів за темою, зосереджених, здебільшого у фондах особового походження - родинні архіви магнатів Потоцьких, Радзівілів, Рачинських, Сангушків і Чарторийських. Документальні джерела з соціальної історії запорозького козацтва репрезентовано переважно матеріалами, які безпосередньо стосуються гайдамакування запорожців на східних