1711 р., хоча й без вказівки на місяць, відносяться перші звістки про існування в Олешках стаціонарних січових куренів [5, арк.1]. Вірогідно тоді-ж зводиться й церква. Напівлегендарні та не підкріплені документально перекази відносно відсутності у Олешківській Січі православної церкви, як на нашу думку, є перебільшеними, з огляду на досить високий рівень віротерпимості, який демонстрували кримські хани по відношенню як до автохтонного християнського населення своєї держави, так і до донських козаків-некрасовців. Чому мали робитися якісь виключення по відношенню до Війська Запорозького Низового, бойові якості якого Гіреї цінували достатньо високо, незрозуміло. Документи з січового архіву кримського періоду (зокрема, листи кошового І.Малашевича) також переконливо вказують на функціонування церкви Пресвятої Богородиці протягом усього часу перебування запорожців у Олешках [6, арк.1-3].
До того ж часу відноситься й виникнення січових слобод навколо Кардашинського лиману [1, арк.87зв.].
Як бачимо, у всіх згаданих епізодах 1709-1711 рр., під Новою Січчю скрізь розуміється саме Олешківська Січ, а під старою, знищеною росіянами, саме Чортомлицька, але ж ніяк не Кам'янська, якої навесні 1711 р. ще не існувало. Таким чином, першою січчю, яку заснували запорожці після 1709 р., безперечно була Січ у Олешках (Кардашині). Це цілком збігається з історичною традицією запорозького козацтва. Безіменний січовий історіограф, який уклав 29 травня 1734 р., через 2 місяці після виходу з кримської протекції, записку "в память потомную", відносно обставин життя січової громади впродовж останніх 25 років, також називає саме Олешки, а не Кам'янку, першим місцем сталого оселення запорожців [7, арк.39].
Всього ж Олешківська Січ проіснувала впродовж 19 років, до 25 травня 1728 р., дня, коли її було зруйновано представниками проросійської партії козацтва, лідерами якої були Іван Малашевич та Іван Гусак. Епізод із міжусобицею двох антагоністичних груп січовиків тим більше цікавий, що напряму пов'язаний з питанням про існування паралельного військового центру.
Очевидно, що певна частина запорожців, яка воліла повернутися на батьківщину, наприкінці 1727 - на початку 1728 рр. вийшла на Чортомлик та стала кошем на місці старої Січі. Каталізатором виходу, скоріш за все, стали репресії кримського хана до запорожців, яких було втягнуто у міжусобну війну за престол ханів Адил та Менглі Гіреїв. Тоді ж і було відроджено Чортомлицьку Січ. Однак для легітимності існування її керівництву необхідно було отримати військові регалії, знищити січ в Олешках та перевести тамтешніх козаків та населення навколишніх слобод на Чортомлик. Саме це й було здійснено у травні 1728 р. Січ простояла на Чортомлику наступні 2 роки. Навесні 1730 р., після того, як стало зрозумілим, що російський уряд не поспішає дарувати запорожцям своє прощення та прийняти їх у підданство, військовий Кіш було перенесено. Цього разу на правий берег р. Кам'янки при впадінні її у р. Дніпро.
Кам'янська Січ була наступною й останньою з запорозьких січей у межах Кримського ханства. Вона розміщувалася на південних околицях теперішнього с. Республіканець Бериславського району Херсонської області.
Місце, на якому виникла ця Січ, не було випадковим, адже на акваторії р. Дніпра, між сучасними с.Республіканець Бериславського району (на правому березі) та с.Каїри Горностаївського району (на лівому) Херсонської області, з давніх часів функціонувала Каїрська переправа. Збори мита на переправах були одним з найприбутковіших джерел надходження коштів до військової скарбниці за часів знаходження запорожців у підданстві Кримського ханства. У нагороду за свою військову службу запорожці мали право збирати мито з перевозів на ріках Дніпрі і П.Бузі. Каїрський (Кам'янський) перевіз був одним з 5 військових перевозів. Через нього було зручно переправлятися з правого на лівий берег р. Дніпра, але ж не навпаки, оскільки переправа відбувалася з використанням кількох невеликих островів, що йшли вниз течією саме справа наліво. Через цей перевіз щороку на Крим проходили сотні чумацьких та купецьких валок. За таких обставин виникнення стаціонарного запорозького поселення поблизу від гирла р. Кам'янки було цілком закономірним. Вірогідно, що виникло воно вже у перші часи після переходу Війська Запорозького Низового у підданство кримських ханів.
У поселенні постійно перебувала козацька залога, функціонували митниця, базар. Однак, Січі там не було аж до 1730 р., коли, зневірившись у можливості повернення до російського підданства, січовики вийшли з Чортомлику та перенесли Кіш до козацької слободи Кам'янки. Таким чином, ця січ виникла не випадково та не на пустому місці. Гадаємо, що впродовж 1730 р. до вже існуючого поселення просто додалася січова фортеця. Відомо, що Кам'янську Січ було обнесено валом і ровом. На території цієї Січі традиційно знаходилася церква Покрови Пресвятої Богоматері, адміністративні будинки та 38 січових куренів. Як і до 1730 р., функціонувало торгівельно-ремісниче передмістя з розгалуженою інфраструктурою майстерень, крамниць, шинків, постоялих дворів. Січ у Кам'янці простояла до 31 березня 1734 р., дня виходу Війська Запорозького з кримського підданства, після чого відродилася остання з січей - Запорозька Січ на р. Підпільній.
Військові виправи запорозьких козаків часів перебування у кримському підданстві були не однаковими як за своїм характером, так і за масштабами. З літа 1709 р., з самого початку свого перебування у межах Кримського ханства, Військо Запорозьке Низове продовжувало бути учасником антиросійської коаліції. Однак, після нещасливої для її контрагентів Полтавської битви, за умови великих