Впродовж літа 1734 р. запорожці відвідали Санкт-Петербург, де мали аудієнцію в імператриці Анни Іоанівни, а 2 вересня того ж року київський генерал-губернатор Й.-Б. фон Вейсбах у Білій Церкві прийняв присягу на вірність від запорозьких старшин. Кримський період запорозької історії завершився.

В. О. Мокляк

ПОЛТАВСЬКІ МАЗЕПИНЦІ. (ДО ПИТАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНИЙ ВИБІР ПОЛТАВСЬКОГО ПОЛКУ ПІД ЧАС ПОДІЙ 1708-1709 РР.)

З виникненням у кінці ХХ століття незалежної Української держави стало можливим дослідження тих сторінок її історії, про які раніше не говорилося, або висвітлювалося лише в якомусь певному одному напрямку. Однією із таких маловивчених сторінок української минувшини є події трьохсотрічної давнини, пов'язані із Полтавською битвою 1709 р. Фактично, одразу ж після того, як відбулася Полтавська битва, переможцем розпочалося активне творення так званого полтавського міфу про здобуту перемогу. Вже в перший день було задано той напрямок висвітлення подій, який зберігся до сьогодні як в російській історіографії, так, на жаль і в певних колах ускраїнських істориків. Теза про славу російської зброї та героїчну оборону Полтави російським військом та полтавськими козаками активно пропагувалася за часів Російської імперії, згодом Радянського Союзу і нині актуальна і зведена в ранг державної політики Російської Федерації. Створена академіком Євгеном Тарле в 1949 р. офіційна концепція подій жодного разу не переглядалася і не піддавалася ніякому сумніву [1, с.363-800]. Фактично цією роботою було поставлено крапку в дослідженнях теми за радянського часу. Була офіційно затверджена концепція, відповідно до якої проводилося уславлення російської зброї та царя Петра І, як геніального полководця, а гетьман І. Мазепа та мазепинці розглядалися як символ зради. Відповідно до неї оборона Полтави була представлена як героїчна сторінка як російської так і української історії, відповідно і населення міста, у т. ч. і козаки та козацька старшина, отримало статус героїчних оборонців.

Але чи так це було насправді? Жодне з офіційних досліджень не висвітлювало ролі і місця в подіях 1708-1709 рр. Полтавського полку, незважаючи на те, що Полтава була його центром. Говорилося лише про саме місто. Джерела не лише не висвітлюють, але й не згадують про роль конкретних жителів міста, козаків чи козацької старшини у подіях, пов'язаних з обороною як самої Полтави від шведів, так і сотенних містечок полку. Жодним чином не згадуються полтавці і під час роздачі нагород, влаштованої царем Петром після перемоги. То ж виникає рад запитань про роль і місце Полтавського полку в згаданих подіях. У даній статті автор не ставить перед собою мету повного висвітлення цього питання. Розглянемо його лише в розрізі політичного вибору полкової та сотенної старшини. Певною мірою воно уже піднімалося в роботах О. Субтельного "Мазепинці: Український сепаратизм на початку XVIII ст." [2] та С. Павленка "Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники" [3, с.110-113].

Станом на 1708-1709 рр. Полтавський полк мав полковника, полкового обозного, полкового суддю, полкового осавула, полкового хорунжото та полкового писаря - тобто стандартний для свого часу керівний склад. Територія ділилася на вісімнадцять сотень - Полтавську городову, Полтавську Першу полкову, Полтавську Другу полкову, Білицьку, Будиську (Великобудиську), Керебердянську (Келебердянську), Китайгородську, Кишінську, Кобеляцьку, Маяцьку, Нехворощанську, Новосанжарівську, Орлянську (Орлицьку), Переволочинську (Переволочанську), Решетилівську, Сокільську, Старосанжарівську та Царичанську, до складу старшини яких входили сотник, осавул та писар.

Хто ж персонально входив до складу Полтавської полкової та сотенної старшини у 17081709 рр. На згаданий час уряд полтавського полковника займали Іван Прокопович Левенець та Іван Леонтійович Черняк, полкового обозного - Дорош Дмитрович (інакше Дмитрієвич) та Клим Нащинський, полкового судді - Іван Красноперич та Іван Несвіт, полкового осавула - Клим Нащинський та Василь Сухий, полкового писаря - Іван Степанович Залеський, полкового хорунжого Дорош Андрійович Нащинський. Полтавську городову сотню очолював Петро Олексійович Кованька, першу полкову - Богдан Зеленський, другу полкову - невідомо, Білицьку - Василь Юхименко, Будиську (Великобудиську) - Петро Олексійович Кованька (?), Керебердянську (Келебердянську) - невідомо, Китайгородську - невідомо, Кишінську - Раско Бикинський, Кобеляцьку - Ярош Іванович, Маяцьку - невідомо, Нехворощанську - Стецько, Новосанжарівську - Роман Якович, Орлянську (Орлицьку) - невідомо, Переволочинську (Переволочанську) - Дмитро, Решетилівську - невідомо, Сокільську - невідомо, Старосанжарівську - невідомо, Царичанську - невідомо. Таким чином, ми маємо повний список полкової полтавської старшини та імена десяти сотників із 19, які займали свій уряд протягом двох років, які нас цікавлять.

Спробуємо по черзі розглянути політичний вибір кожного із них у подіях 1709 р.

Левенець Іван Прокопович - р. н. невідомий, полковий уряд займав двічі, у 1701-1702 та 1703-1709 рр. Відомий у 1685 р. як бунчуковий товариш, у 1687-1691 - сотник Першої полкової сотні, одночасно у 1688 р. був призначений полтавським полковим осавулом. Брав активну участь у подіях Коломацької ради, які призвели до вручення гетьманської булави І. Мазепі. Таким чином,