Після смерті Б. Хмельницького Військова рада залишилася вищим органом влади в Гетьманщині. Однак, подібно до Земського собору в Московії, значення її продовжувало падати. Все частіше гетьмани та претенденти на гетьманську булаву використовували Військову раду, щоб заручитися підтримкою для проведення обраного ними зовнішньополітичного курсу або для реалізації своїх владних амбіцій. Демократично-охлократична традиція все частіше обмежувалася представництвом від полків, при цьому делегатів не обирали на полковій раді, а призначали полковники [25, с.262; 26, с.49-50]. У другій половині XVII ст. на рішення Військових рад впливали переважно демонстрація військової сили, як правило - іноземної, а в окремих випадках - підкуп старшин [27, с.104].

Функцію контролю за виконанням рішень, прийнятих на Військових радах у добу гетьманату Б. Хмельницького, здійснював гетьман разом з Генеральним урядом [17, с.263].

Гетьманство як військово-адміністративна інституція почало складатися, в XVI ст. [28, с.156], хоч точну дату встановити важко за браком джерел. Уже з кінця XVI ст. польськими королями гетьманська влада поступово наділялася відповідними атрибутами: булава, бунчук (1572 р.), литаври, корогва.

З різних точок зору на походження терміну "гетьман", які висловили М. Грушевський [28, с.156- 157], А. Козаченко [3, с.42], Ю. Мицик [29, с.32-33], П. Радько [30, с.165], Ф.Ґ. Туранли [31, с.138], Ж.-Б. Шерер [32, с.52], погоджуємося з думкою Ю. Мицика про те, що слово "гетьман" (Hauptmann) прийшло в українську мову з німецької, де означало "головний", "вождь". Запозичене спершу поляками й чехами, воно з часом неофіційно використовувалося реєстровими козаками для позначення своїх верховних головнокомандуючих. "У Речі Посполитій (Польсько-Литовській державі) було чотири гетьмани: два польських, або коронних, і два - литовських, причому один із гетьманів у Польщі й Литві був головним - "великим", а його заступник іменувався "польним". Давній термін запозичили з практики Польсько-Литовської держави й запорозькі козаки" [29, с.32- 33].

Зародження і розвиток гетьманства до доби Б. Хмельницького І. Каманін поділяв на три періоди. Перший період - до 1572 р.; козацтво в цей час жило общинами (товариствами) й управлялося отаманами. Однак літописи почали фіксувати назву "гетьман" щодо королівських урядників, які очолювали спільні з козаками походи проти татар. Другий період - від 1572 р., коли створено реєстр, до 1593 р., коли завершилося повстання К. Косинського; реєстровими козаками управляли старші, а запорожці почали обирати свого гетьмана. Третій період - з 1593 р., від повстання К. Косинського, до 1638 р., коли була затверджена Ординація Війська Запорозького. Період відзначений зростанням гетьманської влади. У воєнний час влада гетьмана набувала характеру диктатури. У мирний час гетьман видавав універсали та інші документи, спрямовані на збереження спокою, приватної власності, захист православ'я, братств, церков та шкіл. Ординація Війська Запорозького 1638 р. відмінила гетьманську владу [23, с.45-46]. Як державний інститут гетьманство формується у добу Б. Хмельницького.

Гетьман Б. Хмельницький був першим, кому Річ Посполита офіційно надала титул гетьмана (1648 р.) [28, с.156-157], а Зборівським договором 1649 р. визнала його владу на підконтрольних Війську Запорозькому територіях [33, с.342; 34, с.113]. Московський цар на Переяславську раду 1654 р. надіслав Б. Хмельницькому символи гетьманської влади [35, с.501]. Опираючись на опосередковані свідчення джерел, історики В. Смолій та В. Степанков припускають, що ієрусалимський патріарх висвятив Б. Хмельницького на гетьманство [36, с.175]. У ході нашого дослідження це припущення не знайшло належного підтвердження. Вдалося додатково виявити тільки повідомлення про посвяту та благословення Б. Хмельницького на захист православ'я [33, с.304], що в сукупності з аргументацією згаданих істориків не дає достатніх підстав ототожнювати проведений обряд з "вінчанням" на гетьманство. Хоч так само й не заперечує можливості таємного висвячення, адже в листі польських послів до короля від 8 березня 1649 р. мовиться про те, що гетьман наказав звертатися до нього не інакше, як до володаря і князя руських провінцій, хоч і таємно [19, с.381; 30, с.40-41; 37, с.271]. Втім, проблема потребує виявлення нових історичних джерел.

Гетьман був головою держави - володів повноваженнями представляти її інтереси в зовнішньо- та внутрішньополітичних справах; виконував законодавчу, виконавчу та судову функції.

Верховна влада гетьмана урівноважувалася Військовими (чорними) радами та, частково, Генеральною радою старшин. Гетьман Б.Хмельницький та гетьманська канцелярія небезуспішно вдавалися до різноманітних засобів, щоб обмежити компетенції та вплив перелічених органів державної влади. Технологічні маніпуляції гетьманської канцелярії, підконтрольної гетьману, були пов'язані з вибором місця проведення ради, несвоєчасним повідомленням про її' скликання, що позбавляло "неблагонадійних" полковників можливості бути присутніми на ній [17, с.261].

Військові ради інколи закінчувалися сутичками різних угруповань [38, с.44], що підривало дисципліну у війську та загрожувало існуванню самої гетьманської влади, тому гетьман скликав їх все рідше. У зв'язку з цим при обранні на гетьманство І. Виговський констатував, що "при небіжчику Богдані Хмельницькім ради і поради