Високі темпи інфляції з кожним днем знецінювали ті крихти, які отримували службовці банку. Правління банку протягом 1917 р. багато разів зверталося до думи про збільшення жалування у зв'язку з подорожчанням продуктів. Підвищення зарплати не встигало за інфляцією.

28 жовтня 1917 р. о 14 годині було проведено надзвичайну ревізію каси банку. Ревізійна комісія Олександрівського міського самоврядування, до складу якої увійшли А.М. Геншафт, П. М. Козловський, А. Я. Якович, М. Г. Грезенберг, провели вперше ревізію справ і каси міського банку. Касу було відкрито в присутності виконуючого обов'язки директора банку П. Ф. Майоренка, касира В. Є. Бухаріна та бухгалтера А. А. Коміра. Готівка у касі зійшлася з балансом на 28 жовтня. Крім того, на умовному поточному рахунку у Петроградському міжнародному комерційному банку на 29 жовтня знаходилося 73 тис. 712 крб. [6, арк. 188-194], у відділенні держбанку на 1 листопада

р. - 4 тис. 834 крб. В Олександрівському відділенні Російського для зовнішньої торгівлі банку було 86 тис. 875 крб. на 6 листопада 1917 р. [6, арк. 195,196].

6 листопада 1917 р. П. М. Козловський подав заяву про звільнення з посади директора банку. У зв'язку з майже повною втратою зору, будучи літньою людиною (81 рік), після 24 років служби на посаді директора, він вже не міг плідно працювати. Саме тому він клопотав Думу призначити йому пенсію у розмірі, яку вона вирішить.

Особистим листом від 27 листопада 1917 р. міський голова повідомив Петра Михайловича, що 9 листопада буде розглянуто його заяву на засіданні думи. Одностайним рішенням Думи було призначено довічну пенсію у розмірі 2400 крб. на рік та висловлено щиру подяку за 24 роки плідної діяльності на посаді директора [6, арк. 197-199].

На 1917 р. товаришами директора були П. Ф. Майоренко і В. Г. Бухарін (брат З.Г. Бухаріна, бухгалтера банку 1900-1907 рр.), кандидатами товаришів - А. М. Єндовицький і Г. Д. Гурінов.

Міська управа за постановою Думи від 14(1) червня 1918 р. повідомила населенню м. Олександрівська про вибори в правління міського банку на новий термін (1918-1922 рр.). Всі бажаючі повинні були подати заяви до 1 липня (за новим стилем). Дума визначила жалування директору банку - 7200 крб., товаришам по 5400 крб. Також кожен з правління отримував процентні надбавки залежно від розміру операцій банку [6, арк. 136].

Вибори у правління були надзвичайно важкими. Бажаючих зайняти посаду було 7, на посади товаришів директора також 7. На засіданні міської думи 2 липня 1918 р. від балотування на посаду директора відмовилося п'ятеро. Однак два кандидати, що залишилися, В. П. Гавриков та А. Г. Коробцов не набрали потрібних голосів. На посади товаришів було обрано В. Г. Бухаріна та Приса. Останній відмовився від цієї посади.

Все ж таки, 30 серпня 1918 р. міська дума обрала нового директора банку (останнього в своїй історії) та товариша директора. На посаду директора було обрано інженер-технолога Володимира Прокоповича Гаврикова. Про нього було відомо, що жив на вул. Соборній, 42 в домі братів Гурович. Після 15 років служби у фабричній інспекції 3 лютого 1915 р. став страховим агентом Харківського страхового товариства. Він займався страхуванням робітників від нещасних випадків на заводах міста Олександрівська і його повіту [6, арк. 134,165]. Новий товариш директора Самуїл Мойсейович Фаєрман проживав на Троїцькій вулиці в домі Конової. З двадцяти шести років своєї комерційної діяльності шість років присвятив веденню справ німецької фірми "Нейфельд і К" у м. Олександрівську і з 1900-1918 рр. був довіреною особою французької фірми "Луї Дрейфус і К" [6, арк. 162].

Нове правління банку намагалося повернути свої кошти, які банк був вимушений надати місту на різні потреби. На 5 жовтня 1918 р. місто заборгувало 279 тис. крб. Міська управа заставила залізні труби та будівлю водопровідного відділу.

Для забезпечення позиками клієнтів банку правління банку вело перемови із управою. Для підготовки продажу різного заліза у кількості 6500 пудів та 4 тонн цементу банк просив поквапитися управу [30, арк. 1-2].

Влада у місті знову змінилася. До влади прийшли більшовики. Банк було націоналізовано. Була утворена нова посада - комісар банку, ним став Сурис [30; арк. 20]. Олександрівський громадський міський банк перейменували у відділення міського народного банку. Щодо фінансування виробництва він був допоміжним, виконуючи постанови ВСНГ і від нього залежним. Він став філіалом Народного банку, який залежав від надходжень центральної каси [17, арк. 8]. Однак протягом 1919 р. влада змінювалася декілька разів, тому його діяльність поновлювалася.

Із балансу на 7 травня 1919 р. відомо, що основні капітали становили разом із запасним 115 тис. 504 крб. Вони зберігалися у різних державних процентних паперах в Олександрівському відділенні Державного банку.

Циркуляром Народного Комісара Фінансів від 1 квітня 1919 р. за №390 були анульовані процентні папери на суму 66 тис. 666 крб., що була записана до збитків. Проте ця сума була не зовсім втраченою, тому що з приходом Добровольчої армії усі розпорядження радянської влади втратили силу. Однак цієї суми банк не мав. Тому згідно зі ст. 47 Положення про міські банки банк не мав право діяти, тому що сума його зобов'язань значно