комітету від 17 лютого 1897 р. та розпорядженням директора банку на 18 лютого призначена видача потрібної суми. Але ні 18, ні 19, ні 24 лютого грошей не було надано. Циглер побачив у діях директора Козловського порушення, бо той повернув вексель у перший раз, як неправильно складений. У другий та третій раз також відмовив приймати вексель. У пояснювальній записці від 27 лютого 1897 р. міській управі Козловський пояснював чітко і відверто: "Пред'явлений Циглером 18 лютого вексель Головченка на 300 крб., котрий як неправильно складений, був повернутий Циглеру без задоволення. Знову 19 і 20 лютого Циглером був наданий той же вексель на 300 крб. до обліку. У зв'язку із незначною кількістю банківської готівки (каса на 20 лютого становила 6991 крб. 12 копійок) не був прийнятий до обліку. 24 лютого за тією ж причиною знову відмовлено йому та повідомлено про закінчення 1 березня терміну сплати раніше облікованого їм векселя того ж пана
Головченка на 135 крб.". Також Козловський доповів, що злоби до Циглера не має, особисто не знайомий. Відносно виконання постанови облікового комітету директором банку, то Козловський зазначив, що Циглеру треба ознайомитися із ст. 72 Нормального положення "Про міські громадські банки" та ст. 78 відносно розсилки повідомлень клієнтам про термін наближення платежів.
Спростовуючи звинувачення Циглера про збитки, які можуть статися у зв'язку із "беззаконними" діями директора, останній навів відомості про діяльність Олександрівського міського громадського банку за 1894-1896 рр. Так, у 1894 р. прибуток становив 3691 крб., 1895 р. - 4703 крб., та 1896 р. - 5213 крб. [24, арк. 123-125].
Вважаючи наклеп не справедливим, директор Козловський прохав надати йому засвідчену копію скарги Циглера для притягнення того до відповідальності. Хоча і з затримкою, але вексель був прийнятий до обліку і оплачений банком. Тому 3 березня 1897 р. Отто Циглер прохав припинити розглядання своєї скарги. Це лише один момент із життя банку, який розкрив важке, напружене становище справ. Його директору постійно доводилося знаходити вихід із різних подібних ситуацій. Головним чином йому вдавалось діяти згідно з чинним законодавством.
Під особистим наглядом правління була вся клієнтура банку. Важливими були відомості про кредитоспроможність потенціальних клієнтів, їх чесність у бізнесі.
Оцінюючи діяльність банку протягом 1897-1907 рр. необхідно зазначити:
зростання обсягів операцій;
зростання прибутків банку;
поширення заставних операцій під нерухомість;
із зростанням операцій банку збільшуються втрати на потребу самого банку;
проблема збільшення основного капіталу банку не вирішена.
Крім основного складу банку з'явилася можливість найняти двох помічників бухгалтера, служителя, охоронця - городового та розсильного [25, арк. 36].
Замість бухгалтера банка К. О. Контантинова (обраного гласним думи в 1900 р.) було обрано Євдокима Георгійовича Бухаріна, який обіймав цю посаду протягом 8 років, до своєї смерті.
Євдоким Бухарін поступив на службу молодою людиною у віці 21 рік, повним сил та здоров'я. Майже все життя він віддав служінню місту, пропрацювавши 14 років у міських установах, 6 років вчителював, 1 рік був членом управи, майже 8 років бухгалтером міського громадського банку. За цей час, частково на вчительському поприщі, частково працюючи у банку, він повністю втратив здоров'я. Він не міг, через відсутність коштів, брати відпустки та лікуватися, підтримуючи себе. Доводилося приймати різноманітні ліки, на які також йшло багато грошей, але не було з них жодної користі. За свої кошти до 1907 р. він виховував брата в училищі та сестру у місцевій гімназії. Плата за їх освіту становила 600 крб. за рік. Добавивши витрати на домашнє лікування, все це становило 1 тис. крб. А на життя залишалося всього 500 крб.
Тільки у 1905 р. йому, як і всім банківським службовцям, було подано нагородних у розміри 1,5 місячного жалування, і він взяв відпустку на місяць, відвідавши відомих лікарів. У інші роки він не отримував нагородних (про нього забували). Стан здоров'я Є. Г. Бухаріна на листопад 1907 р. значно погіршився. Це примусило його вперше за все життя звернутися із проханням надати допомогу для лікування у розмірі 750 крб.
Беручи до уваги чесність, акуратність, наполегливе ставлення до своєї справи, та те, що все своє життя він віддав інтересам міста і його населенню, міська дума 17 листопада 1907 р. постановила видати гроші. Однак, на жаль, Євдоким Бухарін не отримав на лікування цих грошей, адже на той час вже помер [25, арк. 26-29]. Гроші отримала його сім'я. Наступником Є.Г. Бухаріна у банку став Андрій Комір.
7 грудня 1907 р. міська управа доручила міському техніку Ф.С. Пекутовському до засідання думи 14 грудня підготовити кошторис на необхідні для ремонту будинку міського банку матеріали (по вул. Олександрівський поряд із міською управою) [25, арк. 38]. Розглянувши справу про ремонт 14 грудня 1907 р., міська дума доручила техніку Ф.С. Пекутовському підготувати до 3 січня 1908 р. точний кошторис на будівлю у помешканні міського банку сховища для зберігання коштовностей [25, арк. 42].
14 лютого 1908 р. гласний думи Іван Дементьєв подав пропозицію міському голові, в якій пропонував перевести із помешкання міського банку приватну установу: "товариство страхування від вогню". Пояснював він це тим, що міський банк має всього 3 кімнати, якщо вважати перегородку каси, а там