Отже, Українська національна революція активізувала український національний рух, в який було втягнено більшість населення нашого краю. Поряд з просвітянськими створювалися й інші культурні національні товариства. Влітку 1917 р. в Олександрівську робітники Південних залізничних майстерень та Катеринославської залізниці заснували культурно-освітні організації - курені "Січ" та "Хортиця". Курінь "Січ" мав у своєму складі драматичну секцію. Представники цих куренів восени 1917 р. брали участь в засіданнях комітету повітової ради, повітових осередків українських партій УСДРП і УПСР, товариства "Просвіта" тощо.

Весною 1917 р. в Україні почалося формування озброєних об'єднань місцевої самооборони - загонів Вільного козацтва. Відроджуючи традиції козацтва, національно свідоме населення України прагнуло таким чином протистояти анархії, що поступово зростала.

Після одержання у вересні 1917 р. Олександрівською повітовою радою відношення Військового Комітету Української Центральної Ради про створення подібних організацій для самооборони, у жовтні 1917 р. розпочалося формування козацьких організацій в Олександрівську. Було сформовано два курені Вільного Козацтва - "Січ" та "Хортиця". Вірогідно, що ці курені були утворені на основі куренів олександрівських залізничників [18, арк. 10]. Отаманом куреня Вільного Козацтва "Хортиця" був І. Оліфер, який попередньо був серед проводу залізничного куреня "Хортиця" і неодноразово делегувався останнім на засідання повітової ради та об'єднаних засідань українських національних громадських організацій.

Активізації українського національного життя сприяла й політика Тимчасового уряду щодо південноукраїнського регіону. Коли в ході національно-визвольної боротьби і проголошеного Українською Центральною Радою ІІ Універсалу Тимчасовий уряд встав перед необхідністю погоджуватися на автономію України, він усіма силами прагнув вивести за межі автономії Південь України. Про це яскраво свідчив його документ - "Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду на Україні", датована 4 серпня 1917 р.. За "Тимчасовою інструкцією" поза всяким впливом Генерального Секретаріату залишалася більша частина України: Катеринославська, Харківська, Таврійська і Херсонська губернії [19, с. 214].

Антиукраїнська політика Тимчасового уряду викликала хвилю невдоволення населення Півдня України, яке не могло сприйняти його виведення за межі автономної України. У серпні 1917 р. на адресу Центральної Ради надійшли сотні телеграм із резолюціями зборів і мітингів, які засуджували політику Тимчасового уряду та його Інструкцію. Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко так описав революціонізуючу роль обмежень, накладених Тимчасовим урядом: ".Вони об'єднували, ці обмеження, гуртували соборну Україну... "Окраїни" заворушилися, захвилювалися, стали тягнутися до автономної України. Розбурхане національне чуття стало кристалізуватись і формуватись у виразні домагання. З усіх кінців України сипалися протести проти поділу єдиного тіла. Клич єдиної, неподільної України залунав по всій українській землі, єднав усіх, збирав до одного цілого навіть ті елементи, які до того були байдужими до українського відродження. Інструкція прислужилась до зміцнення й об'єднання національної свідомості краще, ніж сотні агітаторів" [20, с. 48-49]. Одна з резолюцій, викликана Інструкцією, була надіслана з Олександрівська і 12 серпня 1917 р. надрукована в газеті УСДРП "Робітнича газета": "Об'єднане засідання представників організацій Олександрівська на Катеринославщині, партії соціалістів- революціонерів, соціал-демократів, залізничних товариств, Січі "Хортиця" і товариства "Просвіта", обміркувавши Інструкцію Тимчасового уряду Генеральному Секретаріатові, гостро засуджує політику буржуазних членів уряду в українській справі, протестує проти звуження компетенції Генерального Секретаріату шляхом несправедливого обмеження автономії України й рішуче заявляє, що всіма силами підтримуватиме Раду в її боротьбі за втілення в життя Конституції України, розробленої Центральною Радою" [14, с. 610,635]. 6 серпня 1917 р. відбулися загальні збори жителів Велико-Михайлівської волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії. 250 чоловік, які прибули на збори, виступили з протестом проти рішення уряду залишити поза межами України Катеринославську, Херсонську та Харківську губернії [14, с. 627].

Таким чином, події Української революції посилили український національний рух в нашому краї. Наведені факти свідчать про популярність ідей державного суверенітету України не тільки в сільських регіонах, а й в промислових містах.

В політичному житті Запорізького краю помітну роль відігравали загальноросійські партії - кадети, соціал-демократи, есери, більшовики та єврейські національні партії - "Поалей-Ціон", "Бунд", партія соціалістів-сіоністів та інші. Партія кадетів (головна урядова парті) мала у містах Запорізького краю свої невеликі, але досить впливові організації. Політичні симпатії селян були, переважно, на боці партії есерів (як української, так і російської). На робітників значний вплив мали соціал-демократи.

Досить активними в краї були єврейські національні партії. Єврейський політичний рух в 1917 р. розвивався в основному на засадах сіонізму, пов'язаного з підготовкою ідеологічних, політико-правових та матеріально-правових умов для масової еміграції єврейського населення з Росії до Палестини. Крім того, чисельні сіоністські організації активно працювали над проблемою підвищення "культурного рівня і економічного благополуччя" єврейського населення безпосередньо в Росії. Найбільшими центрами сіоністського руху в нашому регіоні були Олександрівськ, Мелітополь, Бердянськ. В Олександрівську після ліквідації самодержавства регулярно виходила газета "Еврейская мысль". Ліве крило сіоністського руху було представлене Єврейською соціал-демократичною партією "Поалей-Ціон", Соціалістичною єврейською робітничою партією (СЄРП) і партією соціалістів-сіоністів (ПСС). В Олександрівську поалей- сіоністський осередок налічував 5о чоловік [5, с. 111]. По декілька десятків чоловік складали організації "Поалей-Ціон" в Бердянську, Мелітополі та інших містах нашого краю. Влітку 1917 р. СЄРП та ПСС об'єдналися і утворили Об'єднану єврейську соціалістичну робітничу партію, що співпрацювала із Всесвітньою сіоністською організацією, контактувала з українськими есерами. Весною і влітку 1917 р. організації цих партій існували в містах