На території нашого краю існували і національні об'єднання польської общини. Влітку 1917 р. в Мелітополі, Бердянську та інших містах утворились польські громади.

У Запорізькому краї виникали нові та зміцнились діючі професійні спілки робітників і службовців. Протягом квітня 1917 р. були організовані профспілки на заводах Токмака. У травні виникла професійна спілка металістів у Бердянську; 11 червня 1917 р. в Олександрівську відбулись збори делегатів профспілок, які ухвалили об'єднати всі профспілки міста в "Спілку спілок". Н. Махно в 1917 р. очолював профспілку металістів м. Олександрівська.

Отже, весь Запорізький край був покритий мережею різноманітних політичних партій та громадських організацій. Лише в Бердянську активно працювали відділи понад 15 партій.

Після Лютневої революції кардинальних змін у системі управління державою не відбулося. На всі українські губернії формально поширювалася влада Тимчасового уряду. Він 4 березня 1917 р. і видав постанову, згідно з якою губернатори та віце-губернатори усувалися від посад, а їхні обов'язки покладалися на голів губернських земських управ - губернських комісарів. Більшість комісарів належала до кадетів. Вони вживали всіх заходів, щоб припинити дальший розвиток революції, не допустити розширення національно-визвольного руху. Проте у своїй роботі комісари спирались на губернські, повітові і міські утворення, що залишалися як органи місцевого самоврядування з дореволюційних часів, а також на громадські комітети, що виникли в перші революційні місяці як прояв народної ініціативи, як перші кроки реальної демократії.

Створення таких комітетів мало свою специфіку. У селах та невеликих містечках комітети вибиралися прямим голосуванням безпосередньо під час загальних зборів населення. В ряді міст вибори відбувалися по куріях. В Оріхові вибори відбувалися по 5 куріях: від приказчиків, торговців і учителів у виконавчий комітет увійшло по 3 чоловіки, а від ремісників та біженців - по 2 представники.

В Олександрівську вибори в громадські комітети відбулися в березні 1917 р. в два етапи. На першому етапі - 6 березня 1917 р. - на всіх заводах, майстернях і установах обирали виборщиків, які вже на другому етапі - 9 березня - мали безпосередньо обирати членів міського комітету. До виборів було допущено 108 делегатів від 37 громадських організацій і 54 делегати від ради робітничих і солдатських депутатів. За результатами голосування у міський виконавчий комітет ввійшли 18 осіб. Головою виконкому став місцевий нотаріус С. Білоцвєтов, його заступниками обрали земського гласного П. Рудя та земського санітарного лікаря М. Попова; секретарями - А. Шрамова, Ф. Євтушенка.

Аналогічні зміні відбулися і на селі. Замість старих волосних управ утворювались волосні та сільські виконавчі комітети, провідну роль в яких відігравали представники авторитетніших заможних верств населення. На повітовому рівні ситуація була іншою. Органи управління об'єднували представників різних верств населення. Так, Олександрівський повітовий комітет складався з 36 представників Селянського союзу, 4-х чоловік - від ради солдатських депутатів, 4-х

від ради робітничих депутатів, 3-х членів Олександрівського міського громадського комітету і одного представника від єврейських організацій.

Крім Тимчасового уряду та його місцевих органів влади в умовах Лютневої революції виникли ради робітничих і солдатських депутатів. 3 березня 1917 р. Рада робітничих і солдатських депутатів була створена в Бердянську, 4 березня - в Мелітополі, 8 березня - в Олександрівську, в середині березня в Оріхові та інших містах. Абсолютну більшість місць в радах отримали партії меншовиків, есерів, бундівців, що відповідало реальному впливу цих партій на населення краю в той час. Склад Рад визначав їхню політичну лінію. Лідери меншовиків та російських есерів не ставили під сумнів право Тимчасового уряду на владу.

На території нашого краю, на Гуляйпільщині виникла оригінальна форма місцевого самоуправління, яку пов'язують з ім'ям Н. Махна. У березні 1917 р. було створено Гуляйпільський Селянський союз. Головою комітету союзу, що об'єднав 28 селян, став Н. Махно. Період з квітня 1917 р. по квітень 1918 р. був часом мирного розвитку махновського руху, коли в межах Гуляйпільщини фактично сформувалась окрема територіальна одиниця. Повнотою влади в Гуляй- Полі володіла волосна рада робітничих і селянських депутатів, що перебувала під контролем ГГАК

Гуляй-Пільської групи анархо-комуністів. Н. Махно намагався використати для побудови продекларованого "вільного радянського ладу" наявні форми общинного самоврядування. Селянські Сходи являли собою постійно діючі референдуми, на яких обговорювались дії влади, що давало можливість певного контролю над нею. Селянство в основному підтримувало подібну політику, очікуючи встановлення у "вільному районі" нових привабливих форм суспільного життя. Махновці закликали селян ігнорувати розпорядження Тимчасового уряду і Центральної Ради.

Прикладом участі населення міста у формуванні представницьких органів місцевого самоврядування були вибори до міських дум. Останні вибори до міського управління напередодні повалення самодержавства відбулися у м. Олександрівську влітку 1916 р. Термін діяльності міського самоуправління мав скінчитися на початку 1919 р. Однак Лютнева революція радикально змінила ситуацію в країні. Вибори до міської думи Олександрівська проходили згідно з постановою "про здійснення виборів гласних міських Дум та про дільничні міські управління" (від 15 квітня 1917 р.) вперше