10 грудня Бердянська рада висловила протест проти підпорядкування Північної Таврії владі Центральної Ради, погоджуючись на проведення референдуму в Таврійській губернії з цього питання [22]. Але у волостях Бердянського повіту було засуджено заколот більшовиків у Петрограді та визнано Центральну Раду. Так, 3 грудня 1917 р. Новогригорівська волосна Рада селянських депутатів на пропозицію її голови Н. Чижа ухвалила приєднатись до України [23]. 10 грудня 1917 р. своє ставлення до Центральної Ради визнала Бердянська міська дума, рішенням якої було визнано Центральну Раду вищим органом влади в Україні.

Влада більшовиків остаточно була встановлена в Бердянському повіті лише в січні 1918 р. з допомогою військ з півночі.

У Мелітополі події розгорталися за аналогічним сценарієм. Більшовики почали готуватись до збройного заколоту в місті. 31 жовтня 1917 р. до них на допомогу прибув загін червоногвардійців та севастопольських матросів у кількості 600 чоловік на чолі з більшовиком Н. Пожаровим. Незважаючи на активну агітацію, більшовики не змогли отримати більшості в Радах робітничих і солдатських депутатів.

30 листопада 1917 р. на засіданні ради під час гострих дискусій більшовики агітували за визнання Раднаркому на чолі з Леніним. Але резолюція більшовиків не пройшла. За неї проголосувало 53 депутати, а проти - 59.

Більшовики для впровадження своєї політики пішли на створення революційного комітету - ревкому, який очолив М. Пахомов. Навколо ревкому, на противагу Раді, створювався апарат радянської влади. Була створена Надзвичайна комісія на чолі з В. Семеновим.

Вже 17 грудня в Мелітополі відбувся з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, міських і земських самоврядувань і соціалістичних партій Північної Таврії (Бердянського, Мелітопольського і Дніпровського повітів). На з'їзді було порушено питання щодо участі в оголошених Центральною Радою виборах до Українських Установчих зборів. З питання про приєднання повітів до УНР було вирішено провести референдум. Голова партії українських есерів Мелітопольського повіту К. Залізняк закликав делегатів підтримати Центральну Раду і оголосив, що Чорноморський флот направив для переговорів з нею 84 своїх представники. 158 делегатів з'їзду (з 200) підтримали Раду та вибори до Українських Установчих зборів [24].

Ці приклади свідчать про те, що політика Центральної Ради знаходила підтримку серед широких верств населення, а більшовицька партія за таких умов не могла розраховувати на те, що радянську владу можна встановити мирним законним шляхом. Тому владу, яка не має підтримки населення, можна встановити лише силою, що більшовики і зробили взимку 1918 р.

В умовах збройної боротьби з більшовиками Центральна Рада у січні 1918 р. пішла на рішучий крок - проголошення в IV Універсалі незалежності УНР. Текст Універсалу було надруковано в місцевих газетах в усіх містах нашого краю. Українське населення підтримувало цей крок Центральної Ради. У той же час неоднозначно на нього відреагували представники національних меншин. Водночас із неприйняттям IV Універсалу багато політичних груп та громад національних меншин виступали з лояльними щодо незалежності України заявами. Так, єврейська демократична фракція Олександрівської міської думи обнародувала після проголошення !V Універсалу Декларацію, у якій підтримувала державотворчі прагнення українців і застерігала від звинувачення всіх євреїв в антиукраїнстві. "Перефразуючи слова відомого публіциста В. Жаботинського, - зазначалося в Декларації, - дозвольте сказати: "Дозвольте ж і нам, євреям, мати своїх негідників, і хай нації, що дала світу Мойсея, Христа, Маркса і Ласаля, - дозволено буде мати Троцького і Зінов'єва, які відмовилися від солідарності з єврейським народом". Декларація закінчувалася словами: "Хай живе вільна Україна. Хай живуть і вільно розвиваються всі народи, що населяють її"" [25, арк. 38].

Але вже в лютому 1918 р. на Запоріжжі був встановлений більшовицький режим.

Повсюдно ліквідовувались органи влади Тимчасового уряду і Центральної Ради, розпускались волосні земства, переобиралися сільські та волосні Ради, земельні, продовольчі комітети. Після взяття кожного населеного пункту командування радянських військ залишало тут свого комісара з червоногвардійцями або утворювало ревком. Їм передавалась вся повнота влади. Після впровадження радянської влади розпочалося впровадження більшовицького експерименту в суспільно-політичне та господарське життя нашого краю.

Соціально-економічні зміни в краї в 1917-1918 рр. у своєму розвитку пройшов два етапи: до і після захоплення влади більшовиками.

У 1917 р. Олександрівськ перебував в складних умовах зруйнованого господарства, фінансових неплатежів. Міська дума та управа перебували у стані постійного пошуку коштів, необхідних для надання матеріальної допомоги родинам солдатів, що воювали на фронтах Першої світової війни, та іншим соціально незахищеним верствам міського населення. Продуктивна діяльність міського управління була не можливою через відсутність тих коштів, що колись надходили до міської казни від платників податків, адже міська промисловість і торгівля були зруйновані. Швидкими темпами зростала заборгованість міста. Влітку 1917 р. борг міста становив 3 млн. 880 тис. крб. [26, с. 102].

Сигналом тривоги для міста була інформація про голод, що насувався з півночі Росії. При міській управі діяв міський продовольчий комітет, робота якого була спрямована на створення запасів зерна. За даними на 1 травня 1917 р., при ньому діяло 6 основних відділень: 1) міська хлібопекарня; 2) оптові борошняні склади; 3) крамниця бакалійних товарів; 4) крамниця хлібопродуктів; 5) м'ясне відділення; 6) виробництво борошна.

Враховуючи обставини, в яких розвивалося міське господарство,