Для подальшого проведення продовольчої програми міське управління Олександрівська розпочало клопотання перед урядом про надання йому 2-мільйонної позики. Однак тільки завдяки особистій поїздці до Петрограда міського голови пощастило отримати гарантію на позику в 300 тис. крб.

Поряд з проблемами продовольчого характеру Олександрівськ зіткнувся також з такими проблемами, як спекуляція в місті, постачання населення паливом, охорона правопорядку. Зменшувалось виробництво продукції на промислових підприємствах Олександрівського повіту. Економічна ситуація у регіоні, як і у всій Україні, погіршувалася.

Складною залишалась ситуація в сільському господарстві: не вистачало робочих рух, скорочувались посівні площі, знижувалась врожайність, часто траплялись непорозуміння між селянами та поміщиками щодо використання орендованої землі. У багатьох волостях селяни громили економії, забирали хліб з амбарів, інвентар. З квітня по жовтень 1917 р. в Бердянському та Мелітопольському повітах відбулося 83 гострих конфлікти між селянами та поміщиками. Такими були наслідки затримки з проведенням аграрної реформи на селі.

Центральна Рада намагалась взяти під контроль ситуацію. Генеральний секретар земельних справ надіслав земельним комітетам циркуляр, у якому пропонував "скласти детальний опис реманенту у всіх нетрудових господарствах по можливості у присутності власників і за їх підписом, роз'яснюючи їм, що коли Установчі збори вирішать про перехід інвентаря, їм буде сплачено за тими описами". Але такі половинчаті кроки уряду не могли заспокоїти ні селян, ні поміщиків. Деякі з поміщиків саботували засів землі. Великі земельні масиви залишались не засіяними в Таврійській губернії. У таких умовах селяни вбачали свій патріотичний обов'язок у спасінні врожаю та засіві пустуючих земель.

У жовтні—листопаді 1917 р., до більшовицького перевороту, соціально-економічне становище подовжувало ускладнюватися. Міське управління Олександрівська продовжувало роботу у сфері забезпечення міста Олександрівська продовольством. На кінець 1917 р. при продовольчому комітеті міської думи діяло вже 22 відділення. У жовтні 1917 р. продкомітет звернувся із закликом про створення спеціального комітету, який би захищав інтереси та задовольняв потреби робітничого класу міста. Цей заклик знайшов відгук у робітничому середовищі. Робітники висунули своїх представників для участі в роботі міського продкомітету. Завдяки цій діяльності вдалося послабити продовольчу кризу. Продкомітет був тим осередком, до якого сходилися усі шляхи повсякденного життя населення міста.

Поряд із проблемами продовольчого характеру, в кінці 1917 р. однією з найболючіших залишалась проблема постачання населення паливом - вугіллям та нафтопродуктами. З падінням видобутку вугілля на шахтах скоротилися норми його видачі містам. Олександрівську належала норма в 13 вагонів вугілля на місяць. Ця норма не виконувалась. За 6 місяців 1917 р. місто отримало тільки 34 вагони. Цього не вистачало навіть для потреб навчальних закладів та лазаретів. Завдяки міському управлінню було налагоджено плановий розподіл палива серед населення міста, установ та організацій.

Проблема охорони правопорядку також гостро постала перед міською думою. І хоч нею було асигновано близько 300 тис. крб., справа залишалась у безнадійному стані. Головна увага зосереджувалась на організації загонів самоохорони.

Впливове значення в діяльності Олександрійського міського самоврядування мав відділ праці. На нього покладалися завдання відкриття в місті біржі праці, робітничого клубу та їдальні. При біржі передбачалось відкриття культурно-просвітницького відділу, бібліотеки, "примирювальної камери" (займалась арбітражем у трудових конфліктах). При робітничому клубі планувалося проведення лекцій, розроблялося питання про відкриття народного університету.

Міське управління Олександрівська не обминало проблем народної освіти. На 1917 р. в місті діяли міська жіноча 8-класна гімназія, міська чоловіча 8-класна гімназія, міське 4-класне училище, 4 міські народні школи, 2 церковно-приходські школи, єврейські училища, учительська семінарія та інші. У вересні 1917 р. в місті було відкрито чоловічу народну школу, відкрилися курси для дорослих, як вечірні загальноосвітні, так і професійної підготовки робітників. З метою поліпшення справи народної освіти училищною комісією при управі було створено план дошкільної, шкільної та позашкільної освіти, планувалося відкриття у передмістях Олександрівська 4 дитячих садки, 4 нові школи тощо. Але переважна більшість планів у нестабільних політичних умовах не була реалізована.

Таким чином, міська дума Олександрівська в умовах політичної нестабільності докладала всіх зусиль, щоб зберегти і покращити міське господарство, не допустити анархії у місті. Подібні процеси відбувалися в інших містах краю.

У Запорізькому краї розпочалися процеси українізації освіти. Українська інтелігенція спрямувала свої зусилля на впровадження в усі сфери життя української мови, поширення в масах здобутків української культури. У жовтні 1917 р. Олександрівська повітова земська управа повідомляла Центральну Раду про постанову земського зібрання від 23 вересня 1917 р. про впровадження навчання в школах українською мовою [14, с.839-840]. Незаперечний вплив на розгортання українізації мало рішення Центральної Ради у березні 1918 р. про надання українській мові статусу державної. Згідно з наказом Міністерства народної освіти в усіх школах запроваджувалося викладання виключно українською мовою. Для забезпечення цього наказу в Запорізькому краї Міністерство освіти заздалегідь почало організовувати літні (1918 р.) курси [27, с. 164]. Значну роботу в цьому напрямку виконало Українське товариство шкільної освіти. Воно спрямувало свої зусилля на об'єднання українського вчительства, демократизацію шкільної справи, організацію літніх учительських курсів українознавства для провінційних вчителів [28, арк. 30]. До програми