занять входила українська мова, українська література, історія, географія та економіка України. Незважаючи на зміну влади - встановлення влади Гетьмана П. Скоропадського, такі курси влітку 1917 р. розпочали свою роботу в різних містах Запорізького краю. 10 серпня 1917 р. відбулося урочисте відкриття українських курсів у приміщенні Бердянської чоловічої гімназії. На зборах були присутні вчителі, представники громадськості міста, діячі "Просвіти" та науковці. Міський голова П. Константинов наголосив на великому значенні рідної мови "як провідника світових ідей і загальнолюдської культури". Українською мовою привітав присутніх голова "Просвіти" Олійник [29]. Урочистість події та виступи ораторів вразили присутніх, що заповнили весь актовий зал гімназії. Стаття під назвою "Торжественный акт открытия курсов" була опублікована на сторінках "Известий Бердянского совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов".
У справі українізації вчителі проявляли зваженість і поміркованість, вимагаючи провести українізацію початкових шкіл з нового навчального року, а середніх шкіл - "поволі, відповідно до вимог педагогічного такту", причому "додержуючись принципу забезпечення меншостей" [30, с. 150-151].
У той же час відчувалися проблеми з наявністю викладачів української мови, історії та географії України. Посада викладача української мови довго залишалася вакантною у Бердянській чоловічій гімназії та інших навчальних закладах Запорізького краю [31, с. 198-199].
В кінці 1917 - на початку 1918 р. більшовики, встановивши радянську владу на території нашого краю, почали докорінну ломку всіх соціально-економічних відносин, прагнучи нав'язати краю ті порядки, які утверджувались в Росії.
Розпочалася конфіскація великих та середніх промислових підприємств. 21 січня 1918 р. було конфісковано завод ДЕКА в Олександрівську. Мелітопольська Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів на початку 1918 р. винесла рішення про націоналізацію ряду підприємств і млинів. У Бердянську більшовики взяли до своїх рук банки й продовольство. Розпочалися конфіскації, контрибуції, реквізиції майна, будинків промисловців, купців, домовласників та землевласників. Нерідко жертвами таких дій були і представники інтелігенції, котрих більшовики сприймали як "буржуїв". Здійснювали ці акції місцеві ради, ревкоми та різноманітні воєнні команди.
Націоналізація великих підприємств погіршила соціально-економічну ситуацію в нашому краї, адже, не маючи кваліфікованого керівництва, підприємства опинились на межі зупинки, а багато з них взагалі зупинилися.
Більшовицькі експерименти розпочалися і на селі. Селяни влаштовували стихійні розгроми поміщицьких маєтків, розподіляли землю, майно та худобу. Але більшовики прагнули нав'язати селянству принцип артільно-комуністичного ведення господарства. 21-23 січня 1918 р. відбувся з'їзд рад Мелітопольського повіту, що прийняв рішення про знищення поміщицького землеволодіння й розподіл землі між селянами. Аналогічне рішення було прийняте 1 березня 1918 р. на з'їзді селянських депутатів Олександрівського повіту. На базі деяких поміщицьких маєтків створювались колективні господарства й радгоспи.
Одним із найважливіших для більшовиків в Україні було питання про хліб. Більшовики прагнули одержати продовольство і забезпечити центр сировиною. Партійні організації, повітові і волосні ради, ревкоми організовували вивезення хлібу із Запорізького краю. Протягом лютого- березня 1918 р. тільки з Мелітопольського повіту в Петроград, Москву та північні промислові губернії Росії було відправлено 595 вагонів хліба. Хліб відбирали у селян силою.
Така політика радянської влади посилювала антибільшовицький опір. Після переговорів у Бресті Центральна Рада поставила завдання взяти під національний контроль всі українські території, у тому числі і південні. Згідно зі статтею 6 Брестського договору Росія була зобов'язана негайно припинити війну проти України, підписати з нею мирний договір та визнати мирний договір між УНР і Центральними державами від 9 лютого 1918 р. Договором від 9 лютого 1918 р. передбачалася участь німецьких і австрійських військ у відновленні контролю Центральної Ради над Україною, у тому числі і над її південними губерніями. 18 лютого 1918 р. німецько-австрійські війська перейшли в наступ по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат. Операції в Україні вели 20 німецьких і 8 австрійських дивізій. У лютому 1918 р. Українські січові стрільці у складі австрійської армії перейшли через Збруч. З весни 1918 р. військову групу австрійської армії, до складу якої був включений легіон УСС, очолив Вільгельм Габсбург. Представник однієї з найбільш древніх європейських монархічних династій, онук австрійського імператора Франца-Йосифа І і рідний племінник останнього імператора Австро-Угорщини ерцгерцог Вільгельм Габсбург у середовищі українських військових за давньою козацькою традицією отримав ім'я Василя Вишиваного.
У зв'язку із входженням австро-німецьких військ на територію України в кінці лютого 1918 р. розпочалася мобілізація. З Олександрійського повіту до лав Червоної Армії було включено 1500 робітників та селян.
У середині квітня 1918 р. Олександрівськ був взятий після короткотривалих запеклих боїв з більшовицькими частинами військовою групою Вільгельма Габсбурга і німецькими підрозділами. Тут В. Габсбурга (Василя Вишиваного) і Українських січових стрільців доля зводить з частинами Запорізького корпусу Армії УНР (командував генерал О. Натіїв) у складі 2-го Запорізького піхотного полку на чолі з полковником П. Болбочаном та Запорізького полку кінних гайдамаків ім. К. Гордієнка на чолі з полковником В. Петрівим [32, с. 84]. Запорізький корпус, яким командував генерал О. Натіїв, мав виконати наказ Центральної Ради провести військову операцію, метою якої є включення Криму до складу незалежної України. Частина січового стрілецтва, довідавшись про похід на Крим, вступила до лав корпусу [33, с. 24].
У районі Олександрівська усуси перебували протягом майже двох місяців, відзначившись активною культурно-просвітницькою діяльність. Ця діяльність продовжувалася і після