Г. М. Васильчук

ПРИБУТКОВА НЕРУХОМІСТЬ СТАРОГО ОЛЕКСАНДРІВСЬКА: ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ АСПЕКТ

У перші роки ХХ сторіччя Олександрівськ переживав час свого найвищого розквіту. Промисловість, транспорт, торгівля, банківська справа - всі галузі економіки справно працювали, отже, збагачувалося місто та його мешканці. Піднесення економіки супроводжувалося зростанням капіталів, появою вільних грошей, які було варто вкладати в прибуткові проекти.

Метою поданого дослідження є аналіз найбільш характерних економічних і архітектурних складових будівництва та функціонування прибуткової нерухомості повітового міста Олександрівська на початку ХХ ст. Варто відзначити, що історико-архітектурна проблематика суто академічного ґатунку представлена на шпальтах наукових часописів чи монографічних видань не так вже й широко, чого не можна сказати про науково-популярні виклади з історії Олександрівська [1; 2]. Разом із тим, слід навести й прізвища таких істориків та краєзнавців, як А. Карагодін, К. Карафін, І. Пуха, В. Стойчев, В. Ткаченко, чиї розвідки з історії будівництва нашого міста можуть надати неоціненну допомогу як початківцю, так і фахівцю [3-10].

Однією з найпривабливіших форм вкладання грошових коштів стало будівництво прибуткових будинків, більшість з яких була побудована великими олександрівськими заводчиками та купцями. Так, купець І гільдії, почесний громадянин Я. Лєщинський був власником п'яти будинків в Олександрівську, купець І. Куржупов - мав чотири будинки, а власники цегельно-черепичних заводів брати Мінаєви - шістнадцять.

Головною функцією прибуткового будинку було отримування максимального зиску із земельної ділянки. Ціни на землю в центрі міста на початку сторіччя почали стрімко зростати і характерна для раннього повітового Олександрівська садибна забудова замінювалася на багатоповерхову зі збільшенням площі будинків. Слід підкреслити, що одноповерхові особняки ХІХ ст. були побудовані з високоякісної цегли і були доволі "фундаментальними", що, в свою чергу, дозволяло, не зносячи стару будівлю, збільшувати їх площу за рахунок надбудови другого поверху. З точки зору містобудування, специфікою прибуткового будівництва було те, що ці нові будинки вносили нові тенденції та формували модерний стиль в архітектурний образ старого Олександрівська. Щодо об'ємно-просторового вирішення, то ці споруди поділялися на два типи: Кутові будівлі та будинки-пломби в рядній забудові. Велику композиційну роль відігравали прибуткові будинки, які будувалися на перехрестях вулиць. Їх кутові частини, зазвичай, робилися у вигляді еркера, лоджії або виступу, що завершувалися фронтоном чи баштою зі шпилем. До речі, саме ця архітектурна особливість дореволюційного Олександрівська була підмічена та використана містобудівниками вже радянського Запоріжжя. Важливу роль в оздобленні прибуткових будинків відігравав синтез мистецтв та "оптимістичної еклектики": в композиції будівель використовувалися скульптура, барельєфи, майолікові вставки на верхніх поверхах [3].

Перший триповерховий прибутковий будинок був споруджений у 1901 р. на розі Соборної і Троїцької вулиць (зараз пр. Леніна і вул. Чекістів) купцем Яковом Лєщинським. Навіть зараз, коли вже пройшло понад сто років багато мешканців району називають цю будівлю "Будинком Лєщинського". Г-образна споруда є прикладом русько-візантійського стилю в архітектурі і багато прикрашена балконами, аттиками, шпилями, ліпним орнаментом та візерунковими поясами з пиляної цегли. Крім того, будинок прикрашали великі годинники. На першому поверсі будівлі, як і зараз, знаходилися магазини, а також попередник кінотеатру - біограф М. Пулавського. На другому та третьому поверхах були помешкання, що здавалися під житло. Прагматизм олександрівських підприємців орієнтував їх на будівництво в центрі міста престижних будинків, з яких був і статок, і авторитет серед громадян. Цей момент є показовим і має велике значення з точки зору характеристики традицій нашого містобудування, які все частіше порушуються та нівелюються через брак історико-культурної освіченості очільників міста.

Інший момент, на який необхідно звернути увагу, також пов'язаний з минулим прибуткового будинку Я. Лєщинського. Справа в тому, що під час заворушень 1905 р. будинок було спалено, втрати виявилися просто колосальними і домогосподар зміг приступити до відновлення будинку лише через три роки. Незважаючи на різні обставини, міська управа вимагала оплачувати оренду землі, яка не належала господарю будівлі, але використовувалася під час будівельних або відновлювальних робіт. Резон був дуже простим і звичайно слушним, адже використання міської землі могло розтягнутися надовго і окрім незручностей нічого не давало.

На вулиці Соборній (пр. Леніна, 48) у 1912 р. був побудований ще один прибутковий будинок, який на довгі десятиріччя став окрасою міста. Мова йде про чотирьохповерхову будівлю у стилі модерн із залізним дахом, брандмауерами (пожежними стінами) та сходами, що не горіли. Ця родзинка Олександрівська була розроблена відомим українським архітектором В. Естровичем та профінансована місцевим нотаріусом Олексієм Аполлоновичем Ланшиним. В будівлі О. Ланшин розмістив власну контору, а інші приміщення здавав в оренду різним установам: Союзу кредитних кооперативів Олександрівського повіту, фахівцю із захворювань очей доктору В. Штіду, сінематографу. Історія цього будинку також показова, з точки зору дослідження буремного ХХ сторіччя. У 1960-ті рр. були варварські знищені скульптурні групи на фасаді, у 1980-х рр. зникли балясини балконів.

У 1906 р. земський технік А. Алексєєв розробив проект прибуткового будинку купця І. Куржупова на розі вулиць Покровської і Олександрівської (Свердлова і Дзержинського). Багатьом запоріжцям цей будинок знайомий, адже саме там довгі роки функціонував відомий спортивний клуб "Трудові резерви".

Двоповерховий будинок з темно-червоної цегли мав потужний кутовий ризаліт, прикрашений баштою над якою був симетричний чотиригранний купол. Раніше внутрішнє планування будівлі підпорядковувалося