Цікаво, що власники прибуткової нерухомості, які спеціалізувалися на здачі в оренду мебльованих кімнат, всіма силами намагалися позиціонувати себе в ролі власників готелів, аби не сплачувати трактирний збір. Боротьба з податковим пресом місцевого бюджету, була актуальною проблемою і на теренах старого Олександрівська.

Наступним будинком за готелем "Росія" по вулиці Катеринославській стояв доходний будинок Ф. Бетхера. Побудований у 1911 р. за проектом техніка М. Кунтусова як одноповерховий кам'яний будинок, він був надбудований вже у післяреволюційний час.

Кутова ділянка означеного кварталу повністю належала Олександрівському купцю Л. Щедровичу, представнику однієї з найстаріших купецьких родин міста, чий особняк у стилі "модерн" можна побачити до сих пір на вулиці Артема (Миколаївській) напроти будинку управління кондитерської фабрики. Якщо прибрати з таких споруд декор "сучасності", навіть невибаглива фантазія спостерігача може занурити його в реалії дореволюційного повітового містечка.

Не менш цікавим, у рамках представленого викладу, є погляд на будинок, що знаходився на перехресті вулиць Базарної та Миколаївської, і належав купцю Л. Певзнеру. Прибутковий будинок Певзнера був побудований у 1908-1909 рр. за проектом місцевого техніка Г. Кацина. Двоповерхова будівля, в якій зараз знаходиться дирекція вже згадуваної "Селени", привертає увагу чіткими лаконічними лініями та якоюсь специфічною аурою, мабуть через темну від часу цеглу. В будинку деякий час знаходилася приватна жіноча гімназія Т. Павленко, яка опікувалася проблемами жіночої освіти, але довго не могла знайти пристосоване під навчання місце. Слід зауважити, що й будинок Певзнера став не найкращим місцем навчання дівочого контингенту. В цьому випадку наближеність до торгового серця міста стала на заваді успішному розвитку установи. Справа в тому, що вулицю біля цього будинку олександрівські візники обрали місцем свого перепочинку. Коні, екіпажі, а головне самі візники і все, що з ними було пов'язане, не могли стати окрасою приватного навчального закладу.

Через вулицю на згадуваний будинок Певзнера своїм непогано збереженим фасадом дивиться прибутковий будинок Ріхтера. Двоповерховий будинок у популярному "цегляному стилі" був побудований на початку ХХ сторіччя. До сих пір, якщо придивитися, то можна побачити залишки надпису "Аптека". Надпис "Аптека Ріхтера" прикрашав і торець будівлі, але в 1950-х рр. був закритий прибудованими зразками будівельного невігластва. На другому поверсі були кабінети приватного лікаря І. Кроніка, а решту приміщень орендувало Олександрівське агентство Першорозрядної комісіонерської контори "Русь", через яку заключали договори купівлі-продажу, оренди, залогу. До сфери інтересів контори входила і розвідка корисних копалень.

Не можна не згадати і про інший прибутковий будинок вже названого купця І. Куржупова, що знаходиться на сучасній вулиці Горького якраз навпроти відновленого Свято-Покровського собору. Куржупов полюбляв здавати свої будинки навчальним закладам і в цьому будинку знаходилися

Олександрівське реальне училище та підготовче училище для середніх навчальних закладів. Цегляний декор фасаду будівлі, що була побудована на рубежі ХІХ-ХХ ст. навіть зараз вражає багатством декору. Будинок не ремонтували вже багато років. В різні періоди мешканцями будинку були учні та вчителі середньої загальноосвітньої школи, радіотехнічної школи ДТСААФ, дрібні підприємці, магазини, біржа нерухомості.

Підсумовуючи, необхідно підкреслити, що на сторінках цієї розвідки наведені лише деякі цікаві аспекти з історико-архітектурного минулого нашого міста. Не згаданими залишилися десятки імен заводчиків, купців, адвокатів, службовців, які розвиваючи підприємництво та взагалі економіку Олександрівська, робили це не лише задля отримання миттєвих прибутків, а вкладали свої капітали надовго. Не зайвим буде звернути ще раз увагу і на принципові моменти ставлення місцевої влади до забудови міста, позицію Олександрівської управи в справах із самовільною забудовою. Як приклад, можна згадати поневіряння відомого купця М. Регірера, який у 1910 р. почав будівництво, не дочекавшись дозволу. Ці аспекти, як і багато інших, варто зробити предметом подальших досліджень в рамках локальної історії, адже історико-антропологічний підхід дозволяє вшановувати всіх без винятку "героїв" нашого минулого.

Джерела та література

Беляева Л. Дворец на главной площади // Улица Заречная - 2003. - 6 лютого. - № 5.

Клименко Н. Дом, которому 97 лет // Запорізька Січ - 2001. - 25 січня та ін.

Васильчук Г.Н., Ткаченко В.Г. Банки и финансовые учреждения Александровска на рубеже ХІХ-ХХ веков // Хортицкий бизнес-клуб. - 1999. - № 4.

Васильчук Г.Н., Ткаченко В.Г. Развитие торговли в Александровске на рубеже ХІХ-ХХ вв. // Хортицкий бизнес-клуб. - 1999. - № 5.

Васильчук Г., Карафин К. Доходная недвижимость старого Александровска // Хортицкий бизнес-клуб. - 2001. - №1-2.

Васильчук Г., Карафин К. Кичкасский мост // Хортицкий бизнес-клуб. - 2001. - №5.

Васильчук Г., Карафин К. Строительные материалы Александровска. Кирпич // Хортицкий бизнес-клуб.

2001. - №6-7.

Кузьменко В.В., Сарнацкий А.П. Архитектура города Александровска // Нариси історії Південної України.

Запоріжжя, 1997.

Пуха І. Доходний дом Ланшина // Индустриальное Запорожье - 2000. - 4 октября.

10. Запорожье: путеводитель об истории, культуре и современной жизни города. - Запорожье, 1999