У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


трагічного моменту в історії запорозького козацтва, підкреслювали, що мирна здача Січі відбулася в тому числі і завдяки діям архімандрита. Причому дослідники базувалися, головним чином, на інформації, що містилася в народних піснях і переказах [7, с.14; 8, с.259; 9, с.2; 4, с.89-94; 10, с.557-558,563-566; 11, с.30]. Дії отця Володимира чи не у всіх роботах характеризуються як звернення до козаків з умовлянням не проливати християнської крові. Оцінка ж значення цього звернення для вирішення долі Січі дещо розрізняється. А. Скальковський, не приділяючи спеціально уваги з'ясуванню причин мирної здачі, просто навів цитату із спогадів М. Коржа, де, між іншим, було сказано, що козаки висловили готовність слухати кошового "після звернення архімандрита й через інші обставини" [10, с.558]. Д. Яворницький, підкреслюючи роль січового архімандрита, зазначав: "Ніде з такою повагою не ставилися до духовенства, як у Запорожжі: розумний, освічений і благочестивий архімандрит Володимир Сокальський в самий рішучий момент історичного життя запорозьких козаків, під час атакування Січі російськими військами, в 1775 році, своїм впливом і авторитетом подіяв на них не піднімати зброї навіть і проти москаля" [12, с.258-259]. В. Біднов з цього ж приводу писав наступне: "Архімандрит, настоятель січового духовенства, переконав товариство, й козаки не виступили проти московського війська, захоплення Січі обійшлося без крові. Це свідчить про те, що авторитет архімандрита серед Запорожців стояв дуже високо. Розуміється, тут мали значення ще й обставини, які і сам Корж зауважує, що січовики згодилися не воювати з москалями "и по увещанию архимандрита, и по прочим обстоятельствам" [4, с.91]. О. Апанович схилялася до думки, що мирна здача відбулася великою мірою через "багато зусиль", що доклали кошова старшина і запорозький архімандрит. Причому їхнє прагнення запобігти пролиттю християнської крові дослідниця розглядала не як заклик не вбивати росіян, а як умовляння зберегти життя самих козаків: "Небажання проливати християнську кров", - пояснили вони свою позицію цілковитої покори. Дійсно, збройний опір царським військам міг закінчитися фатально для запорожців, бо сили були надто нерівні (три тисячі проти ста тисяч). Нависла загроза страшного кровопролиття і повного знищення всіх козаків, що були тоді на Січі" [8, с.252].

Вірогідно, що і саме запорозьке козацтво сприйняло звернення отця Володимира як дію в інтересах Війська. В. Біднов, досліджуючи висвітлення атакування Січі в народних переказах і піснях, звернув увагу, що ці джерела йдуть проти історичної правди і неодноразово згадують, що архімандрит залишив Січ разом із утікачами. Зокрема, в "Пісні на вихід Запорожців за Дунай" містилися слова про Сокальського, який підбадьорював втікачів під час бурі "на Лимані-морі":

"...А отець Володимир, піднявши хреста у гору, Став Господа Бога благати: "Ой, пошли Ти, Боже, Запорожцям згоду Від московської неволі втікати!

Як не Твоя-ж воля, підем всі у воду Спасення за гріхи шукати!"

Пояснення, яке знайшов Біднов такій невідповідності народної пісні реальним фактам, досить логічне: "Близкість, поєднання його [Сокальського] з Запорожцями настільки великі й безпосередні, що народна уява не мириться з тим, що козаки тікають до Туреччини без нього!" [4, с.94].

Втім, аналіз джерел дозволяє стверджувати, що "близкість... з Запорожцями" не була для Сокальського такою визначальною, якою її бачили чи хотіли бачити самі козаки. Матеріали архіву Коша ставлять під сумнів логічний ланцюжок, вистроєний В. Бідновим: "Матеріальне становище начальника січової церкви, очевидно, було не кепське, бо в противному разі о. Володимир (як й інші ченці, що перебували в Січі) не дорожив би своїм перебуванням тут і знайшов би привід повернутися до межигорського монастиря" [4, с.95]. Річ у тім, що в 1773 р. Володимир Сокальський зробив таки спробу залишити назавжди свою посаду на Запорожжі. Спочатку він отримав від Коша дозвіл і паспорт для виїзду до Києва для вирішення якоїсь справи. Дещо пізніше, прибувши до Києво-Межигірського монастиря, отець Володимир звернувся до архімандрита Іларіона і братії цієї обителі з проханням про звільнення його із Запорожжя через слабкість здоров'я і тривалість перебування на території Вольностей. Намір Сокальського був більш ніж серйозним, і, отримавши звільнення, священик від'їхав до Січі за своїми речами. Свої повноваження він передав новому начальнику січових церков отцю Петру, а сам поїхав із Січі до Самарського монастиря для передачі керівництва ним ієромонаху Ієссею. Але на цьому фактично і завершилися рішучі дії отця Володимира, спрямовані на повернення до Межигір'я. Втрутився Кош, в плани якого не входила заміна особи на посаді начальника січових церков. Певний час Кош відкладав надання дозволу на залишення Сокальським Запорожжя, посилаючись на "обставини військового часу". Згодом і сам отець Володимир, і архімандрит Києво-Межигірського монастиря отримали з Коша дуже прозорі за змістом листи, які не залишили шансів для реалізації бажання начальника січових церков. Сокальському довелось залишитися на Запорожжі [6, с.144-145,148-154]. Що насправді змусило шанованого козаками отця Володимира розпочати справу про повернення до Києво-Межигірського монастиря, сказати важко, втім, ці причини мали бути досить важливими, оскільки Сокальський наважився ризикнути незважаючи на те, що, перебуваючи тривалий час серед запорожців, він не міг не розуміти, з якими складностями доведеться зіштовхнутись, виступивши проти волі Коша.

Не можна однозначно трактувати як прояв "близькості... з Запорожцями" і дії Сокальського під час вирішення долі

Сторінки: 1 2 3 4