У цьому контексті великий інтерес викликає виявлений нами в Інституті рукопису НБУ ім. В.І. Вернадського датований у опису 80-ми роками XVIII століття "Уривок зі щоденника отця Володимира..." наступного змісту:

"И когда мы к нему з Кальнышем, з Глобою и з прочими старшинами від Коша в шатер пришлы, то Потемка был ще у почивалне, и ждали мы немало голочис. А када вышел, звычайно здоровлючись прохав сидаты и зачал глаголити тако: "З Ея Царской Пресвятой Милости усех я вас з прочем кошовым товариством завсегда в награждениях памятувал, мавше усяку заботу де була потреба, а тепер слушу, панове прохати вчепыты вельму службу. Загадав я соизволения Ея Царской Пресвятой Милости уже ваши краи оселити, городов настроити и в прекрас произвести до расейских мист подобу маючих, а усе низове козачество в ретарски и драгунски полки превзвысты задля ослону від Крыма и Турка, я маю вас прохаты прыхылыти до сеи воли запорозке товариство, инше низове козачество, безо всякаго дебоширства и смуты щоб царскый указ зполняем бысть, а своевольничия щоб за крипкой караул брати и указани [...] превоздати". Потим стал // личити хто яке награждение мае получити и мне казал: "Ты, отче, на глави будешь маты з крыстом мытру". Уси мы як каменом были, молчали. Потом Петро Калныш каже: "А з якима ж вілностями вит сеи мылости вискове товарыство буде козакуваты?" А Потемка відказуе: "Усеи степы идут пид оселы, а яки инши волности будуть не у потреби, як козачество у царске великоросийске вийско піде". Тоди Калныш стал відказувати тако: "Се діло, пресвитий княже, кошовои рады, я ж атамануючи маю шукаты казачих вольностей и з их хлопит чиныты, я сылы не маю на прыпон якон". О сых слов Потемка вельмы росердылся и вызырючи (Х) мертве око з серцем закрычал: "Се ваше діло: не хочите добром - буде и скрыблом, а все ж запорозькому війську не бувати, бо така царыцина воля". Мы уж у великои скорби зараз отъехали у Сечь на раду... (Х) Должно быть намек на вставной глаз князя Потемкина" [13, арк.1-1зв.].

Документ настільки ж цікавий, наскільки і загадковий. При ознайомленні з ним виникає цілий ряд питань, однозначної відповіді на які поки що не знайдено. З огляду на те, що документ написаний від імені духовної особи, учасника з боку Коша перемовин, які передували "атакуванню Січі", та й ім'я цієї духовної особи Володимир, цілком вірогідно, що йдеться саме про Володимира Сокальського. Втім, чи міг освічений панотець настільки перейнятися "запорозьким духом", що йменував Ясновельможного Князя не інакше як "Потьомка"? І взагалі, чому стиль і мова уривку не дуже відповідають тим, які використовувались у документах, авторство яких беззаперечно належить Володимиру Сокальському? Хто і коли переписав "Уривок зі щоденника отця Володимира..."? Врешті-решт, якою є доля самого таємничого щоденника, з якого, нібито, і переписаний вищенаведений уривок?

Між іншим, ряд сумнівів щодо уривку висловив і дніпропетровсько-нікопольський дослідник В.В. Грибовський, який зараз готує археографічне видання, присвячене П.І. Калнишевському, до якого має увійти і зазначений документ.

Але повернемося до персони самого панотця Володимира. Доля Сокальського після скасування Запорозьких Вольностей підтверджує думку В. Біднова про те, що нова адміністрація виявилася прихильною до отця Володимира з огляду на те, що "Архімандрит Володимир, очевидно, належав до тих, що не тільки самі не робили вчинків, ворожих щодо нового положення Запорозького краю, а ще й "развратных" товаришів своїх "приводили до покірності московській цариці" [4, с.100]. Архімандрит деякий час після розорення Січі продовжував отримувати встановлену раніше платню, а 28 листопада 1775 р. наказом київської консисторії був переведений до Києва, а звідти - до Батуріна, де став настоятелем Миколаївського Крупицького монастиря. Таким чином, отець Володимир не тільки не був підданий утискам після ліквідації Вольностей, але і був обласканий можновладцями, які віддячили йому за допомогу в мирній здачі Січі.

Насамкінець маємо констатувати, що попри чималий інтерес науковців до постаті Володимира Сокальського, його біографія, мотивація дій, роль у взаєминах центральної духовної і світської влади з Кошем Війська Запорозького ще залишають чимало "білих плям", лакун, що все ще чекають на заповнення.

Джерела та література

Дела, касающиеся запорожцев с 1715-1774 г. // Записки Одесского Общества Истории и Древностей. - Т. 14. - Одесса, 1886.

Кузьмук О.С. "Козацьке благочестя": Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII- XVIII ст.: еволюція взаємовідносин. - К., 2006.

Скальковский А. Как судили и рядили в Сечи Запорожской // Киевская Старина. - 1886. - № 3.

Біднов В. Січовий архимандрит Володимир Сокальський в народній пам'яті та освітленні історичних джерел // Записки НТШ. - Львів, 1927. - Т. СХІ_ХИ.

Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове. - Дніпропетровськ, 1991.

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. - Т. 1. - К., 1998.

Авдеенко С. Последний атаман. - Мелитополь, 1995.

Апанович О. Розповіді про запорозьких