Ідеологія, як відомо, - це "ті трансцендентні буттю уявлення, які de facto ніколи не досягають реалізації свого змісту" [14, с.115]. Отже, це яскравий образ, що допомагає суспільству й керувати, і керуватися, це взірець, на який рівняються цілі покоління. Приклад Запорозької Січі - є характерною історичною дихотомією: з одного боку, - дуже ефективне демократичне облаштування протодержавного суспільства, з іншого, - хронічна, за чітким висловом В. Липинського "хвороба недержавності", яка притаманна недержавним націям і які, здебільшого, не мають у готовій формі всіх складових елементів, необхідних для побудови держави і мусять головну увагу зосереджувати на питаннях внутрішньої політики. На думку вченого це явище має своє джерело не в причинах зовнішніх - вона не проблема травматичного походження, як проблема поневоленості, а викликана причинами внутрішніми.

І одна з них, як здається, в "екстенсивності мислення" аборигенів цього Південного фронтіру. Козаки не замислювалися над проблемою збереження сталих кордонів чи вирішення зовнішньополітичних завдань пов'язаних із інституалізацією статус-кво. Як не прикро, але січовий організм був позбутий політичної наснаги та потягу до самовдосконалення. Захищалися віра, економічні потенції, соціальні права, але не громадянство. Відсутність самоідентифікації в політичному сенсі, виштовхувало запорозьке козацтво з геополітичної системи координат. Із потужного союзника, воно перетворилося на проблему: військову, політичну, соціальну. Запорозька Січ, затупцювавши на місці, втратила свій пасіонарний заряд і була зметена невблаганним поступом часу.

Знову повертаємося до проблеми "безнаціоналістичності" української нації. І, якщо безоглядно розвіювати міфологеми про славну минувшину не створюючи іншого ідеологічного підгрунття - можемо залишитися й без нації й без країни, на яких би демократичних, цивілізаційних, загальнолюдських засадах вона б не існувала. Геополітичні фактори, ті, що раніше називалося "оточенням", творять як умови для стимулювання розвитку будь-якої держави, так і культивують різні перешкоди для "перманентної" державотворчої традиції. Перехід від міфів, що за браком освіченості й духовної культури були майже сакралізовані, потребує більш комплексного взаємозбагачувального підходу різних наук до створення дійсно української національної ідеології.

Джерела та література

Касьянов Г.В. Український націоналізм: проблема наукового переосмислення // Український історичний журнал. - 1998. - №2.

Слюсаревський М. Усе залежить від самої України // Вища освіта України. - 2004. - №3.

Кроче Бенедетто. Теория и история историографии. - М., 1998.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. - К., 1990. - Т. 1.

Наливайко Д.С. Козацька християнська республіка / Запорозька Січ у західноєвропейських історико- літературних пам'ятках. - К., 1992.

Стороженко І. Перша Запорозька (Базавлуцька) Січ кінця ХУ - першої половини ХУІІ ст. // Київська старовина. - 2005. - №1-2.

Потульницький В.А. Теорія української політології. Курс лекцій. - К.,1993.

Кресін О.В. Політико-правова спадщина української політичної еміграції першої половини ХУІІІ століття. - К., 2001.

Козацькі Січі (нариси з історії українського козацтва ХУІ-ХІХ ст.) / В. Смолій (відповід.ред.). - К., 1998.

Мільчев В.І. Конфігурація та устрій Вольностей Війська Запорозького Низового за часів Нової Січі // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2006 - Випуск ХХ.

Історія українського козацтва; Нариси; У 2 т. / Редкол.: В.А. Смолій (відп. ред) та ін. - К., 2006. - Т. 1.

Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. - К., 1997.

Потульницький В.А. Українська та світова історична наука: Рефлексії на межі століть. // Український історичний журнал. - 2000. - №1.

Маннгейм К. Идеология и утопия // Утопия и идеологическое мышление. - М., 1991