Розглянемо, як змінився етнічний склад населення південноукраїнських міст у 1926 р. у порівнянні з 1897 р. Дані про етнічний склад населення міст Півдня України у 1897 р. ілюструє таблиця 1.

Дані про етнічний склад населення міст південноукраїнського регіону в 1926 р. ілюструє таблиця 2.

За результатами перепису 1926 р. майже половину мешканців міста Запоріжжя становили українці - 47,5%, росіяни - 26,1% [18, с.199]. У порівнянні з іншими окружними центрами Півдня це був один з найвищих показників за кількістю українців, більший, ніж у Одесі, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні, Зінов'ївську. Отже, у Запоріжжі 1926 р. у порівнянні з 1897 р. частка українців збільшилася на 4,5%, росіян на 2%, частка євреїв зменшилася на 7%.

Проаналізуємо рівень знання української мови державними службовцями в Запоріжжі у 19251926 рр.

Державні директиви в мовній сфері в першу чергу стосувалися державних і партійних установ. Для ведення діловодства співробітники установ повинні були на достатньому рівні володіти українською мовою. Отже, одним із заходів проведення політики українізації мовної сфери був регулярний контроль установ, організацій, підприємств, який включав перевірку знання української мови співробітниками, перевірку знання української мови особами, яких приймали на роботу, в організацію, та проведення курсів української мови та українознавства для службовців, які недостатньо володіли нею.

У Державному архіві Запорізької області зберігаються дані щодо перевірки знання української мови серед співробітників державних установ м. Запоріжжя в 1925-1926 рр., зокрема, серед співробітників адміністративного відділу Запорізького окружного виконкому [20], проведеної інспектурою народної освіти в 1926 р. Народний комісаріат освіти УСРР запровадив поділ працівників на три категорії за знанням української мови: ті, хто "добре знає" українську мову; ті, хто "досить знає"; ті, хто "не знає". Форми перевірки знання, відповідно, - це "читанка, письменна робота, розмова на укрмові". Додавалося, що будуть звільнені ті, хто не знає української мови і не вивчить її до "достатнього" рівня на трьохмісячних курсах.

Тобто можна зазначити, що робота з українізації проводилася, але наскільки ефективною та цілеспрямованою вона була?

За одним з протоколів за результатами цієї перевірки за 1926 рік (перевірено 39 співробітників Запорізького окрадмінвідділу, міліції та розшуку) до категорії І "добре знають" віднесено 6 осіб, категорії ІІ "досить знають" - 21, категорії ІІІ "не знають" - 11 [20, арк. 28].

Були розроблені критерії, згідно з якими людину відносили до відповідної категорії знання української мови. Відповідно до інструкції Народного комісаріату освіти до першої категорії відносили осіб, які, зокрема, "вміють вільно розмовляти... Вміють вільно висловлювати українською мовою свої думки з приводу порушених тем". До другої категорії відносили осіб, які "хоч вільно розмовляти і не вміють, проте вміють розмовляти в межах щоденного вжитку і переказати перечитані у мінімумі твори... Виявляють усталене знання найголовніших правописних норм. Без словника перекладають з російської мови на українську і навпаки". Віднесені до третьої категорії, відповідно, "...ще не засвоїли основних правил мови, не змеханізували мовних навичок і через те пишуть безграмотно, перекладають зле, розмовляти не вміють" [21, с.42]. Службовці, віднесені до третьої категорії в свою чергу поділялися ще на три групи: 1) які виявили негативне або вороже ставлення до вивчення української мови, такі повинні бути звільнені; 2) не вивчили з незалежних від них причин (повинні були вивчити за три місяці); 3) недобре вивчили українську мову (умовно звільнені, від них взято підписку про вивчення мови).

Видавали посвідчення про відповідний рівень знання української мови тільки тим службовцям окрадмінвідділу, які мали першу та другу категорії знання української мови. Взагалі складно визначити, якої якості була ця перевірка. Результати "читанки" та бесіди українською мовою були усними, вони не були занотовані. Ми маємо тільки деякі примірники письмових робіт співробітників. Отже, ми можемо судити про рівень знання тільки на їх основі. Ці роботи мають дуже багато правописних помилок, і не тільки граматичних. Велика кількість "русизмів", неправильне використання літер. Стовідсотково "чисті" роботи зовсім відсутні. Тобто грамотність була дуже низькою (на кожній сторінці - 8-12 помилок), але ж і рівень грамотності російської мови в ті роки не був високим.

На 1 вересня 1925 р. українізація радянських установ Запорізького округу була досить нерівномірною. Найбільш українізованими були інспектори народної освіти (за даними доповіді комісії по українізації при Запорізькому окружному комітеті ЦК КП(б)У про українізацію державних установ м. Запоріжжя - на 100%). Успіхи саме в цьому секторі радянської влади були характерними для всієї території України. Інспектура лісів та окрвиконком були українізовані відповідно на 100% і 85%. На 60 і менше відсотків українізовані адміністративний відділ, інспектура охорони здоров'я. Найбільше відставання у справі впровадження української мови було у галузях, пов'язаних з економікою та торгівлею - окрфінвідділ, торговельні організації, державне політичне управління. Їхні показники становили 25-45% [22, арк. 27]. Ці галузі дуже відчутно зазнавали русифікації, їх особовий склад більш за інші був представлений росіянами та євреями. Про це свідчать і конкретні дані доповіді комісії по українізації за другий квартал 1926 рр. У кооперативних і торговельних установах міста Запоріжжя службовців І категорії, що добре володіють українською мовою, була мінімальна кількість. У перевірених комісією кооперативних установах міста Запоріжжя службовців, віднесених до І категорії,