Фельдмаршал Б.Х. Миних понимал значимость военного искусства запорожского казачества. Украинское казачество на протяжении нескольких столетий приобретало опыт военных кампаний против турецкой и татарской сторон в Северном Причерноморье. Б.Х. Миних поэтому нашел правильное военное решение организации военных кампаний 1736-1737 годов, приобщив военный опыт запорожцев, материальный и человеческий потенциал с Украины к военным кампаниям русской армии вокруг Кинбурна и Очакова. Военные операции фельдмаршала Б.Х. Миниха были глубоко продуманы. Взятие крепостей Кинбурн (173б). Очаков (1737) нельзя назвать случайностями или капризами военной фортуны русских. Военный потенциал украинского казачества фактически был тем усиливающим военным и историческим фактором, который и в моральном и военно-стратегическом значении имел влияние на турецкую сторону. Присутствие в окружении фельдмаршала Б.Х. Миниха казацкой военной старшины в качестве переводчиков, военных консультантов в степях Северного Причерноморья говорило о желании украинской военной элиты найти свое место в Российской империи и получить дворянство за заслуги перед Отечеством. Исторический процесс активного вливания украинской военной элиты в русскую армию в XVIІ І столетье позитивно отразился на ходе Кинбурнской, Очаковской военных операций, так же и на ходе всех последующих русско-турецких войн.
Источники и литература
Костомаров Н. Императрица Анна Иоанновна и ее царствование. Историческая монография. // Новь. - СПб., 1885. - Т. 4. - № 15.
Некрасов Г.А. Роль России в европейской международной политике 1725-1739 гг. - М., 1976.
Центральний державний історичний архів України (м. Київ) (далі - ЦДІАК України). - Ф. КМФ-1. - Оп. 1. - Спр. 5.
ЦДІАК України. - Ф. 55. - Оп. 1. - Спр. 3.
Нежинский Л.Н., Игнатьев А.В. Россия и Черноморские проливы (XVm-XX столетия). - М., 1999.
Джирджора І. Україна в першій половині XVN! віку. Розвідки і замітки. З передмовою М. Грушевського. - К.,1930.
Бумаги Кабинета министров императрицы Анны Иоанновны 1731-1740 гг. Собраны и изданы под редакцией А.Н. Филиппова, орд. Проф. Императорского русского исторического общества. - Юрьев, 1904. - Т. 117.
Байов А.Русская армия в царствование императрицы Анны Иоанновны. Война России с Турцией в 1736-1739 гг. Первые три года войны. - СПб., 1906.
Записки Манштейна о России, 1727-1744 / Перевод с французского с подлинной рукописи Манштейна. - СПб., 1875.
Записки графа Эрнста Миниха // Либерман Л., Наумов В. История России и дома Романовых в мемуарах современников XVN-XX вв. - М., 1997.
ЦДІАК України. - Ф. 127. - Оп. 1024. - Т. 1. - Спр. 178.
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. - Ф. ІІ. - Спр. 6011.
Маркиз де ла Шетарди в России. 1740-1742 гг. Перевод рукописных депеш французского посольства в Петербурге / Издал с примечаниями и дополнениями П. Пекарский. - СПб., 1862.
ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 6142.
ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 6140.
ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 6399.
Summary
The article is devoted to the events of Russian-Turkish war 1735-1739. The questions of war company of 1736-1737 you find in archives of V. Vernadsky National Library of Ukraine. New researches of archival funds of V. Vernadsky National Library to refute historical myths of Russian-Turkish war 1735-1739. Key words: Cossack, fortress, Russian-Turkish war.
Г. І. Ярова
МУЗЕЙ ГЕТЬМАНСТВА ЯК ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР З КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ТЕМАТИКИ
Музей гетьманства почав свою роботу в березні 1993 року в місті Києві на Подолі.
Будинок, в якому міститься Музей, є унікальною, чудом збереженою пам'яткою цивільної архітектури кінця ХУІІ - початку ХУІІІ ст. (типове українське бароко), з надбудовами в ХІХ ст. здавна відомий як "будинок гетьмана Івана Мазепи".
Історія цього будинку має чимало яскравих сторінок. З 1717 року ним володіла визначна київська козацько-міщанська родина Сичевських, представники якої обіймали в середині XVIII століття високі посади в київському магістраті. Є припущення, що в 1763 році цю садибу відвідував останній кошовий отаман Запорозької Січі - Петро Калнишевський, щоб вирішити питання будівництва нової церкви на честь св. Пантелеймона, та шпиталю для лікування хворих козаків, які поверталися з Пруського походу. Ці питання він обговорював не тільки з Митрополитом, а ймовірно з власником нашої садиби і священиком Яковом Сичевським, парафія якого була поруч.
Родина Сичевських, відомості про яку збереглися з кінця ХVІІ ст., з часів гетьмана Івана Мазепи, була знана в Києві. Відомо, що коли в 1699 році обирали чергового війта Дмитра Полоцького, на урочистостях у Магістраті були присутні батько і син Сичевські.
Батько - Мартин Сичевський обіймав на той час посаду старшого райця (радника), а його 28- річний син Степан Мартинович (1671-1742 рр.) лавника (засідателя) київського магістрата. Степан Сичевський за вірну службу в війську був пожалуваний чином сотника.
Після закінчення служби він повернувся до Києва, де, попрацювавши в Магістраті, взяв духовний сан і у 1711 році став священиком церкви Спаса Преображення на Подолі.
Другий син - Кирило Сичевський (1711-1762 рр.) з дозволу митрополита Рафаїла Заборовського поступив до Київського Пустинно-Микільського монастиря.
Третій син - Іван Степанович Сичевський, відслуживши канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії, продовжував службу у Петербурзі, та повернувся до Києва у 1756 році, одружився з дочкою полкового обозного Софією Родзянко. Родина поселилася на Подолі в парафії церкви Миколи Набережного і, дякуючи покровительству гетьмана Кирила Розумовського, Іван