К. О. Тургенєв

ОРГАНІЗАЦІЯ ДУХОВНОГО ВИХОВАННЯ У СВІТСЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ У ІІ ПОЛОВИНІ ХУІІІ - І ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.

На сучасному етапі в Україні спостерігається значне падіння культурного рівня населення, у цих умовах важливо акцентувати орієнтованість освіти на пріоритет загальнолюдських духовних цінностей, впровадити таку систему виховання, яка б відповідала вимогам сучасності та формувала високоморальні якості у особистості. З цією метою доречним було б розглянути зміст духовного виховання, який був притаманний світським навчальним закладам Запорізького регіону. Потрібно зауважити, що під термінами "Запорізький край", "Запоріжжя" мається на увазі територія сучасної Запорізької області. Дослідженнями, які пов'язані із духовною освітою на Запоріжжі та висвітлюють схожі питання історії духовної освіти, займалися такі вчені, як І. І. Лиман [1], І. К. Смолич [2].

Освітня діяльність православного духовенства на Запоріжжі не обмежувалася викладанням лише в духовних навчальних закладах. Світські освітні установи також були одним із найважливіших складових у системі релігійного виховання в регіоні. Але потрібно зауважити, що до початку ХІХ ст. синкретизм церкви й освіти був сильно вираженим, тому можливо лише умовно поділяти навчальні заклади на духовні, які готували кадри священно- та церковнослужителів і світські, у діяльності яких тією чи іншою мірою брали участь підлеглі духовного відомства [1, с. 323].

У ХVШ ст. система освіти в Російській імперії взагалі була у незадовільному стані, вона залишалася децентралізованою та слабко розвиненою. Але на загальному фоні розвитку освітніх процесів у державі різко виділялася система виховання, притаманна Запорізькому краю. З одного боку, це було зумовлено тією традицією у вихованні, що була покладена в основу освіти на Запорозькій Січі, а з іншого, на думку І.К. Смолича, кращий розвиток системи освіти й у контексті системи релігійного виховання в Україні обумовлювався кращим матеріальним становищем українських парафій та наявністю великої кількості „мандруючих вчителів". Хоча приходи створювали школи для того, щоб виховувати майбутніх церковнослужителів, школи мали велике значення для народної освіти. Не всі учні йшли саме у церковне служіння, у той же час до програми викладання у цих навчальних закладах входило вивчення катехізису [3, с. 90]. Неабияке значення у справі освіти населення на Запоріжжі відігравала школа при січовій Покровській церкві. Вона стала одним з найперших осередків, носіїв духовної освіти у Південній України, на думку Ф. Лялікова, вона мала характер напівдуховної та напівсвітської школи, тут навчали дітей українців та викрадених малолітніх польських євреїв (яких примушували приймати Християнство), їх готували на посади військових писарів та також у духовне звання у самому Запоріжжі.

У цей період чимало освічених людей переселялося до вільних земель Запорізького краю із сусідніх українських регіонів, де, на відміну від єпархій Росії, мережа парафіяльних шкіл набула значно ширшого розвитку. За часів правління Катерини ІІ почалися спроби реформувати шкільну систему освіти. Згідно з її „Наказом" передбачалося створення парафіяльних шкіл, у яких вихователі мали належати до парафіяльного духовенства та підкреслювалося значення релігійного виховання.

На початку 80-х рр. імператриця ініціювала процес перетворень у системі освіти: планувалося розбудова мережі „малих", „середніх" і „головних" народних училищ, які мали влаштовуватися у повітових та губернських містах. Головні училища повинні були мати чотири класи, а малі - два, які за змістом навчання мали відповідати першим двом класам головних училищ. У перших трьох класах мали навчатися рік, а у четвертому - два роки. У першому класі мали викладатись скорочений катехізис і священна історія, у другому - повторюватись священна історія і викладатись широкий катехізис без доказів із Святого Писання. У третьому класі головних училищ передбачалось повторення широкого катехізису із доказами із Святого Писання, а також читання роз'яснень до Євангелія. У четвертому класі мали викладатися суто світські дисципліни. Таким чином, релігійному вихованню відводилося лише три роки. Обумовлювалося, що вчителі домашніх училищ зобов'язуються примушувати учнів ходити до церкви і молитися кілька разів на день. Передбачалось створення головних народних училищ у ряді південноукраїнських міст. Однак потрібно зауважити, що ці проекти були реалізовані далеко не у тому обсязі та значно пізніше, ніж планувалося [1, с. 325]. В основному у головних народних училищах працювало по 6 учителів. Навантаження їх складало від 18 до 32 годин на тиждень. Учителі та директори отримували досить невелику платню, яка була за штатом однаковою для всіх народних училищ. Так, директор головного училища отримував 500 р. на рік, старші вчителі по 400 р. Найменша платня була у одного з молодших вчителів - 150 руб. На думку І. І. Лимана, загалом у згаданих училищах освіту одержувало небагато осіб (у 1793-1796 рр. в Олександрівському училищі навчалось по 22 особи), тож і вплив закладів на загальний рівень релігійного виховання населення Запорізького краю значним не був.

Суттєві зміни у структурі та системі освіти відбулися за Олександра І. Зміни у політиці Петербурга вплинули на організацію навчального процесу, характер залучення православного духовенства до викладання [1, с. 326].

Для шкільної політики та шкільних реформ ХІХ ст. щодо релігійного виховання характерні наступні риси: 1) визнання необхідності релігійного виховання та освіти у всіх типах шкіл; 2) особливу увагу до освіти дітей селян та городян шляхом