створення парафіяльних шкіл; 3) піклування про активну участь парафіяльного духовенства у якості викладачів закону Божого у парафіяльних школах; 4) розвиток програми релігійної освіти у співвідношенні із заходами світських властей для виховання „добрих підданих"; 5) послаблення станового характеру освіти з 60-х рр. ХІХ ст.
Згідно з „Попередніми правилам народної освіти" система освіта складалася із чотирьох рівнів: 1) училища парафіяльні; 2) повітові; 3) губернські, або гімназії; 4) університети. Таким чином вся шкільна система була побудована за становим принципом. Викладання релігійних предметів у якості „морального виховання" юнаків відбувалося в школах Олександрійського повіту різного рівня по-різному, у відповідності до навчальних програм. У парафіяльних училищах релігійна освіта охоплювала „головні основи закону Божого (скорочений катехізис та важливіші молитви) та мораль". Вона мала викорінити в учнів „марновірства та забобони". У першому відділені 3 з 9 годин (по 1 годині на день поперемінно) присвячувалися вивченню основ релігійного виховання. Катехізису та священній історії в обох відділеннях присвячувалась і 1 година у недільні і святкові дні.
У навчальних програмах повітових училищ передбачалося викладання у першому класі Закону Божого та біблейської історії (4 години на тиждень). А в другому класі на вивчення широкого катехізису та тлумачення Євангелія три години на тиждень.
У навчальних програмах гімназій замінили два вищих класи головних училищ, релігійні предмети не викладались, оскільки і в головних училищах катерининських часів на них відводились години у двох нижніх класах [1, с. 327]. Але до програм гімназій було введено вивчення „Книги про посади", яке мало на меті подати державно-побутовий устрій, як щось непорушне, що походить від Бога. На Закон Божий у першому розділі книги виділялось менше четвертої частини всього навчального матеріалу. Таким чином, цей предмет, як самостійний, у гімназіях за Статутом 1804 р. не вивчався, проте релігійна освіта мала реалізовуватися шляхом читання і перекладу творів, „що слугують освіті серця" і „подають чисте поняття" про Закон Божий і громадські обов'язки. Зазначимо, що від 1811 р. посилюється релігійна спрямованість виховання в гімназіях, у той же час припиняється вивчення „Книги про посади", Закон Божий у навчальному плані займає 14 тижневих уроків у 1 - 5-х класах. Морально-філософська концепція викладання заміняється морально-релігійною. Для цього періоду характерна нестача учнів у гімназіях, існувала велика різниця між кількістю учнів у початкових класах (до 100 чол.) та старших (не більше ніж 10-12). Головними пунктами реформи А. Н. Голіцина (1817 р.) була ліквідація енциклопедичної середньої освіти, виключення суспільних та філософських наук, як небезпечних у політичному та релігійно-моральному відношенні, підняття релігійності освіти [4, с. 40]. У 1819 р. в гімназіях вводиться читання Святого письма як обов'язковий предмет. Читання одного з розділів Нового заповіту здійснювалося за півгодини до занять. У вихідні і свята „перед обіднею" учитель Закону Божого читав гімназистам Євангеліє.
Створення Біблійного товариства та його діяльність сприяли тому, що перед релігійним вихованням постали нові задачі. Якщо до цього воно складалося із вивчення малого та великого катехізису, які надавали учням основну інформацію про догмати, то тепер головним предметом релігійної освіти стали Євангелії. Нова навчальна програма від 27 березня 1819 р. внесла корективи у викладання цього предмету: в повітових училищах було введено читання Євангелія із коментуванням окремих текстів; у гімназіях учні мали окрім уроків щосуботи та неділі займатися додатково (2 години на день) читанням Нового Завіту. Крім того, з 1821 р. в гімназіях грецький текст Нового Завіту став основою вивчення грецької мови [2, с. 96].
Однак майже жодне з училищ Запорізького краю не мало стійкого періоду існування: в тих селищах, де громада була багата та розуміла користь освіти, училища проіснували від 10 до 20 років, і навпаки, деякі училища проіснували не більше двох років; бували випадки, коли училища відкривались та закривалися по декілька разів [3, с. 130].
Суттєві зміни у системі релігійного виховання Запорізького регіону відбулися за правління Миколи І (1825-1855). З самого початку реформи носили відбиток консервативних поглядів імператора. Релігійному вихованню молоді, як найкращому засобу проти ліберальних та революційних устремлінь, стала приділятися особлива увага. Це виховання розглядалося як політична та національно-релігійна задача уряду. Однак, що стосується викладання релігії, то тут діяла стара навчальна програма 1804 р.: вивчався малий катехізис та біблійна історія. Підкреслювалося, що викладачем релігії має бути священик. За Статутом 1828 р. повітові училища повинні були мати три річних класи. Урок („лекція") продовжувалася півтори години. Викладання релігії було розширеним: у кожному класі по три лекції на тиждень. Перший клас вивчав священну історію Ветхого Завіту, другий клас - Нового Завіту, третій - великий катехізис та головні події церковної історії. Викладання релігії в гімназіях в 1-4 класах займало три години, а з 5 по 7-й клас - півтори години на тиждень, уроки Закону Божого в перших трьох класах, у цілому, повторювали програму повітових училища, хіба дещо докладніше. Перший клас вивчав священну історію Ветхого Завіту, другий - історію Нового Завіту, третій - першу половину великого катехізису, четвертий - другу його половину. У п'ятому класі проходили основні події історії Церкви, головним чином, православної; у шостому класі вивчали Священне Писання із поясненнями,