На перших порах азовців охоплювали безвихідь і паніка. Були навіть стихійні виступи, що мали на меті привернути увагу урядовців до потреб і бажань нових мешканців Бердянської пустощі. Азовці вимагали переселити їх на Кубань з приєднанням до Чорноморського козацького війська. Та згодом зрозуміли, що рішення на найвищому рівні прийняте і майбутнє козацького формування в їх руках. Тож і не стали чекати на допомогу державних інстанцій, а взялися до справ. Приєднання до війська нових земель та мешканців сусідніх населених пунктів стимулювало розвиток козацьких господарств. Приписані до Азовського формування міщани Петровського посаду та селяни Новоспасівського селища допомогли задунайцям звернути увагу на переваги місцевості й окремих галузей виробництва. Наближеність військових земель до морських портів, жвава торгівля навколишнього населення переконали азовців в перевагах відведеної їм під поселення території.

У процесі господарювання в Приазов'ї азовські козаки показали не тільки свою економічну життєздатність, а й створили таке господарство, яке сміливо могло конкурувати з господарствами заможних державних селян та іноземних колоністів. За 33 роки свого перебування на Півдні України вони влаштували 5 станиць і 60 хуторів [4, арк. 137, 142], мали нерухомої власності - 1.699 кам'яних і 4 дерев'яних будинків, 2 церкви, 3 молитовні будинки, 2 інструментальні заводи [5, с. 113], 49 млинів і вітряків [6, с.305], 2 рибні заводи [4, арк. 49]; 15.144 голови домашніх тварин [4, арк. 33, 145; 5, с. 104-107; 6, с. 349] і значну суму грошей, із якої 26.225 карбованців 50 копійок було виділено на переселення станичників у західні передгір'я Кавказького хребта. На момент ліквідації Азовське козацьке військо мало 92.679 карбованців 10 % копійки. Ця сума майже така, як річні витрати держави на всі 12 козацьких військ Імперії [7, с. 281].

І хоча Азовське військо виявилося ще й боєздатним та ефективним козацьким формуванням і його військові заслуги високо були оцінені урядом Російської імперії (визнанням доблесті азовців стали три царські грамоти та три прапори), сьогодні хочеться звернути увагу саме на господарські досягнення козаків. Адже азовцям за досить короткий термін свого існування на Півдні України вдалося зробити те, чого не вдалося досягти жодному колгоспові за 72 роки існування радянської влади. Говорячи про господарські успіхи азовських козаків, ми повинні перш за все звернути увагу на їх уважне ставлення до землі. Саме вона стала основним багатством козаків. Тому й робили азовці все можливе, щоб із бердянської пустки зробити по-господарськи доглянуту територію. Мешканці військових земель насаджували лісосмуги, сади, чагарники з метою попередження утворення байраку чи рову (насадження сприяли як збереженню вологи в ґрунтах, так і попереджували їх ерозію), слідкували за джерелами з питною водою, доглядали за штучно зробленими водоймищами та руслами рік.

Для отримання добрих врожаїв азовці застосовували переважно двопільну систему обробітки землі. Свої наділи козаки ділили на 2 частини: перша відводилася під посіви, друга - під пасовиська чи толоку. Землі, що пускали в толоку чи під випас худоби, не розорювали протягом 23-х років. Це дозволяло за допомогою тієї ж худоби позбутися бур'яну і добре удобрити органікою землю. Після цього терміну на ділянці сіяли високосортну пшеницю або льон, який також користувався значним попитом на внутрішньому та зовнішньому ринках. Земля, яка за 2-3 роки відпочила і добре вдобрилася, за умови врахування сівозміни, давала можливість протягом 3-5 наступних років вирощувати високі врожаї. Кількість посівів залежала від числа робочих рук, кількості худоби й положення самої ділянки відносно зручностей для збуту зерна. У 30-х роках ХІХ століття під посіви зернових в Азовському війську відводилося 33,8 % всіх військових земель (20.000 із 59.022 десятин). Поступово посівні площі під зернові збільшуються [4, арк.30-31; 8, арк.6]. Із збільшенням посівних площ збільшується і кількість зібраного зерна. З кінця 30-х років ХІХ століття у межах військових земель помітна тенденція до поширення інтенсивного господарювання, де при зменшенні посівних площ урожаї поступово зростають. Аналіз документів із Канцелярії новоросійського та бессарабського генерал-губернатора свідчить, що показники врожаю в Азовському війську вищі за показники врожаю в найкращих господарствах німецьких колоністів, де з 1848 по 1858 роки врожай хліба озимого доходив до сам-5, а ярового до сам-7. В Азовському козацькому війську в 50-х роках середній урожай тримався: озимого - близько сам-5 ЛА з долями і ярового - близько сам-8 % з долями [6, с.134,138; 8, арк.6,16-17,40]. Маємо можливість порівняти і зростання населення та врожайності зернових Азовського козацького війська в межах Катеринославської губернії. У 1838 році населення війська становило 0,8 % всього населення губернії і вирощувало 0,4 % всього зерна Катеринославщини. Через 20 років - у 1857-1858 роках - азовці складали 1 % населення губернії і вирощували 1,2 % зернових. Отже, за 20 років врожаї зростали в 4 рази швидше за населення Азовського війська [3, с.102]. Причинами збільшення врожаїв при зменшенні посівних площ були: 1) застосування двопільної системи обробітку землі; 2) використання природних добрив; 3) дотримування чіткої сівозміни; 4) застосування