Із Панасом Дем'яновичем Гоголем-Яновським Яків Бровко знався ще від часів козацької служби, добре знав його родину, тож 1794 року він підписав як свідок родовідне свідоцтво Яновського.

Зберігся лист Якова Юхимовича до Василя Панасовича Гоголя-Яновського від 11 червня 1818 року з Миргорода до Кибинців. Із листа з'ясовуємо, що Яків Бровко виступав посередником у справі продажу винокурного і кінного заводів та винокурного посуду з яреськівської економії Д.П. Трощинського - хомутецькому дідичеві Іванові Матвійовичу Муравйову-Апостолу [95, арк.1- 1 зв.].

Подружжя Бровків жило в Миргороді до глибокої старості. Яків Юхимович ще був живий у квітні 1825 року. Донька письменника В.В. Капніста Софія Василівна Скалон, розповідаючи про поїздку Капністів із Обухівки до своїх родичів у село Трубайці, згадувала: "Ми як завжди виїздили рано вранці, щоб потрапити до вечора в село дядька. Напівдорозі, в маленькому містечку Миргороді, ми зупинялися обідати і годувати коней у старичків, наших знайомих, Бровкових, котрі славилися в той час дивовижною добротою й гостинністю. Старий і старенька зустрічали нас завжди з великою привітністю і не знали, чим і як нас частувати. Коли б не їх описав М.В. Гоголь у своїй повісті "Старосвітські поміщики" [96, с.318]. Свого часу Я.Ю. Бровко як судовий службовець допомагав В.В. Капністові підтвердити його майнові права, листувався з письменником із цього приводу [97, арк.1-1 зв.; 98, арк.3].

На відміну від бездітного подружжя Товстогубів із "Старосвітських поміщиків", Бровки мали нащадків. Збереглися відомості про Семена Яковича Бровкова, кавалера ордена Святої Анни 2 ступеню (1813 рік), і про Олександра Яковича Бровкова, миргородського дідича, поручика артилерії (1831), власника хутора Багачок біля села Петрівців.

Такі люди, як Бровки, що жили на зламі двох епох, були останніми з представників старого світу - доби козаччини, життям і побутом якої так пильно цікавився молодий Микола Гоголь. Письменник за років юності часто бував у середовищі таких "старосвітських поміщиків", котрі доживали віку в своїх старовинних садибах. Своїм гострим оком він тонко підмітив, а небуденним талантом повідав світові, що ідилія цих старих патріархальних дворянських гнізд була несправжньою, позірною, що за нею крилася трагедія суспільного життя України - порожнього й безглуздого життя людей, молодість яких була осяяна козацькою славою, а старість дотлівала в забутті й духовній пустці. Тому і виривався із грудей Гоголя отой зболений вигук: "Сумно!".

У другій половині XVIII століття більша частина села Шахворостівки, що поблизу Миргорода, перебувала у власності Якова Петровича Ломиківського (народження 1745 року). Разом із родовим маєтком у селі Милюшках і віном дружини Марії Василівни Родзянківни - селом Панасівкою - в руках у Якова Ломиківського було 236 душ чоловічої статі. Змолоду господар служив у армії, 1771 року "за храбрые противу неприятеля поступки" одержав чин поручика, брав участь у закордонних походах, а 1772 року звільнився від служби [90, арк.288зв.-289].

1777 року в селі Милюшках Миргородської сотні народився Василь Якович Ломиківський, майбутній дослідник української історії, збирач козацької старовини, етнограф, фольклорист. Василь Якович був праправнуком гетьмана Данила Апостола і праправнуком знаменитого Івана Ломиківського (1654-1714), генерального обозного, палкого прихильника гетьмана Івана Мазепи.

Гоголі-Яновські дуже тісно були пов'язані з Ломиківськими. Панас Дем'янович Гоголь- Яновський знав діда, батька і дядьків Василя Яковича. З Ломиківськими Гоголі спілкувалися досить часто: зустрічі відбувалися і в їхніх власних маєтках, і в сусідів, а щонайчастіше - у Дмитра Трощинського, в Кибинцях. Один із родичів В.Я. Ломиківського Петро Іванович Ломиківський, капітан, засідатель Миргородського повітового суду (1787-1791), дідич села Ярмаків, був постійним гостем у Кибинцях у Д.П. Трощинського. Є його лист-записка до Василя Панасовича Гоголя- Яновського в Кибинці, датований 6 жовтня 1823 року.

Знаменитий рід Миргородського полку - Родзянки - головним осідком мав місто Хорол та містечка й села, що прилягали до нього. Уряд миргородського полкового обозного у XVIII столітті посідала ціла династія Родзянків: Василь, Степан, Ярема (Ієремій) та Федір Родзянки. Це були надзвичайно багаті дідичі. В кріпосній книзі земського суду Миргородського повіту вписано кілька сотень купчих, уступних, замінних "кріпостей", за якими обозний Ієремій Родзянко придбав собі землі, ліси, луки на території, здебільшого, Хорольської сотні Миргородського полку в 1732-1765 роках. Крім хорольських "добр", Ієремій разом із братом Василем Степановичем Родзянком повноправно володів селом Панасівкою (Опанасівкою) Сорочинської сотні.

Ще один їхній брат Семен Степанович 1773 року був суддею Миргородського земського суду. Із цим поколінням Родзянків близько зазнайомився Панас Дем'янович Гоголь-Яновський і родина Капністів.

Дід Миколи Гоголя добре знав увесь рід Родзянків. Про це свідчить лист 1797 року шишацького дідича Федора Клименка до його друга і свояка Панаса Дем'яновича, в якому Клименко хвалиться: ".Петр Петр[ович] Кановницын пожалован генерал-майором и шефом в тот самой полк, где и мой Федюша [син Клименка - Л.Р.]" [57, арк.1 зв.]. Гоголь-Яновський і Клименко знали П.П.Коновніцина через те, що за цим знаменитим генералом у другому шлюбі з 1792 року перебувала Ганна,