"Чи не будете бачитися з Шамшевими?" - запитував письменник у листі до матері з Петербурга від 29 вересня 1830 року і просив підтримки цієї впливової родини в своїх службових справах у столиці [70, с.163]. Що це за люди? Одна з цікавих постатей догоголівських і гоголівських часів на Миргородщині - генерал-майор Олександр Якович Шамшев, багатий сусід Д.П. Трощинського. Шамшев мав родинний зв'язок із Апостолами: він узяв собі за дружину Катерину Петрівну Апостол (1750-1824) [28, с.9], онуку гетьмана Данила Апостола й доньку лубенського полковника Петра Даниловича Апостола. Шамшеви доводилися родичами й Ломиківським. Олександр Якович Шамшев 1773 року служив у чині капітана лейб-гвардії Преображенського полку, згодом бригадира. 1787 року він уже генерал-майор, 1789 - генерал- поручик, на початку ХІХ століття - генерал-лейтенант. Шамшев володів великими маєтками у сусідніх Миргородському й Лубенському повітах, мав 523 душі в селі Шарківщині (село перейшло до нього від Апостолів), 164 душі - в селі Ромоданівці, 317 душ - у селі Кривій Руді, в хуторі Конюшівському. Заснував село Бригадирівку, найменовану за його званням. У Шарківщині Шамшеви тримали великий винокурний завод.

Син генерала Петро Олександрович Шамшев у 1835-1841 роках посідав крісло провідника шляхетства Миргородського повіту, мав чин статського радника. Шамшеви жили, здебільшого, в Петербурзі, але літо гайнували в Шарківщині, часто буваючи на велелюдних учтах свого сусіда - "кибинського царя" Дмитра Трощинського. Саме в Кибинцях і запізнався з цією родиною Микола Гоголь.

Рід Зарудних - старовинний козацько-старшинський рід Миргородського полку ще від часів Хмельниччини. Гоголі-Яновські мали численні стосунки з Зарудними протягом трьох розглядуваних нами поколінь. Ще наприкінці XVII століття, за гетьмана Мазепи, Зарудні одержали універсали на володіння селами Слобідкою й Тухом, можновладно розпоряджалися селом Злодіївкою, мали підданські двори й маєтки в Миргороді, Яреськах, у містечку Шишаку, в селах Єрках, Петрівцях, Зуївцях, Малих Сорочинцях, Довгалівці. Данило і його син Василь Зарудні були миргородськими сотниками в першій половині - середині XVIII століття.

Панас Дем'янович Гоголь-Яновський добре знав Якова Мусійовича Зарудного, власника села Слобідки (мав там 528 душ), у 1763-1770 роках миргородського полкового хорунжого [52, арк.21], підсудка Остап'ївського земського суду (1764-1780) [106].

Микола Зарудний, син Якова, у 80-х роках теж служив полковим хорунжим; 1784 року він як депутат Миргородського повіту в дворянському зібранні Київського намісництва, 1784 року підписав грамоту про внесення Панаса Яновського з дітьми до родовідної дворянської книги намісництва [107, с.272].

Василеві Панасовичу Гоголю у справах кибинської й яреськівської економій у 1810-1820-х роках доводилося мати справу з Миколою Зарудним та його матір'ю - старою панією Олександрою Зарудною, вдовою Якова Мусійовича. У їхніх листах до Василя Панасовича в Яреськи йшлося про продаж йому лісу з володінь Зарудних [108, арк.1-1зв.; 109, арк.1-1зв.].

Біограф Миколи Гоголя В. Шенрок вважав, що побут гоголівських сусідів Зарудних більше, ніж побут старої родини Гоголів-Яновських, нагадував життєвий уклад героїв повісті М. Гоголя "Старосвітські поміщики", і вважав, що саме подружжя старих Зарудних могло бути прототипами Пульхерія Іванівни й Афанасія Івановича Товстогубів [3, с.29; 110, с.141].

Щонайближчими сусідами Зарудних були пани Павелки з села Петрівців, що за 6 верст від Кибинців і за 3 версти від Слобідки. За козацьких часів Петрівці належали до першої Миргородської сотні. 1732 року універсалом гетьмана Д. Апостола село було віддане миргородському полковому сотникові (близько 1729-1737 років) Данилові Павелкові [111, арк.5].

Пан Данило (чи немає тут паралелі з гоголівським паном Данилом із "Страшної помсти"?) мав житловий двір у Миргороді, а в Петрівцях, містечку Сорочинцях і в селі Попівці - приїзні двори. Павелки доводилися ріднею Трощинським [51, арк.27], через що вони, як і співвласники Петрівців Зарудні, часто робили візити до Кибинців. Панас Дем'янович Гоголь-Яновський знав Йосипа Павелка і його сина Данила - військового товариша Миргородського полку, учасника Кримського походу, згодом поручика.

За 4 версти на південь від Кибинців розкинулося село Ярмаки - спадкова прадідизна дворян Корсунів. На початку XVIII століття це були заможні ("ґрунтові") виборні козаки. За часів Панаса Дем'яновича Гоголя-Яновського там володарювали брати Григорій та Іван Леонтійовичі Корсуни. Як і Панас Дем'янович, в 60-х роках у Генеральній військовій канцелярії "у письменних дел" служив військовим канцеляристом Петро Єремійович Корсун [112, арк.724]. Представник наступного покоління, ровесник Василя Панасовича Гоголя - капітан Михайло Григорович Корсун у 1809-1813 роках перебував на посаді миргородського повітового хорунжого. 1816 року за його сприяння в Миргороді було відкрите повітове училище.

Як і Трощинські та Ломиківські, Корсуни - рідня мазепинців Горленків і Новицьких - належали до українських кіл, яким були близькі опозиційні настрої й автономістські перспективи. Один із представників роду - підпоручик Василь Іванович Корсун разом із Лук'яновичем із Великих Будищ (приятелем родини Гоголів) 1818 року став членом таємної організації "Товариство першої згоди", яке діяло в містечку Решетилівці на Полтавщині [113, с.49].

Наприкінці XVIII - на початку ХІХ століть у Миргороді мав 60 душ поміщик Іван Никифорович Чарниш (народився 1740 року), сучасник Панаса Дем'яновича Гоголя-Яновського [114]. Його маєтності були не тільки в Миргороді, а й у багатьох інших селах і містечках: це Яреськи [115, арк.2зв.; 116, арк.1], Сорочинці [117, арк.139], села Баранівка, Чарнишівка Говтв'янського повіту, хутір