у Генеральній військовій канцелярії в Глухові) з документа 1751 року за підписами старшин Миргородського полку Ф. Козачківського, Т. Кальницького, С. Родзянка, Є. Родзянка, П. Богаєвського, В. Зарудного [9, арк.1-2зв.]. Панаса Дем'яновича знала вся миргородська полкова старшина. Зокрема, зберігся лист Федора Остроградського (в 70-х роках миргородського полкового судді) із містечка Турбаїв до П. Яновського в Говтву 1788 року, в якому знатний пан засвідчує Панасові Дем'яновичу свою повагу [10, арк.1-2].
Микола Гоголь, очевидно, мав не надто тривалий період спілкування зі своїм дідом - тільки в ранньому дитинстві. Одначе життєвий досвід Панаса Гоголя-Яновського, відгомін його служби на посаді військового канцеляриста в Глухові, відлуння його розповідей вгадуються в багатьох ранніх творах Миколи Гоголя. Ось у повісті "Втрачена грамота" дячок Фома Григорович переповідає бувальщину про свого діда, нібито посланого гетьманом до цариці з грамотою: "За тодішніх часів якщо зібрати з усього Батурина грамотіїв, то нічого й шапки підставляти, - в одну жменю можна було всіх укласти" [11, с.138]. Місто Батурин у 1750-1764 роках було резиденцією гетьмана Кирила Розумовського, і Панасові Гоголю-Яновському досить часто доводилося курсувати між Глуховом і Батурином у службових справах. Так само згадується в цій повісті й шлях від міста Конотопа до Батурина. І навіть вигук жалю: "Ні, минулися часи: не побачити більше запорожців!" - сприймаємо не інакше, як слова старого Панаса Яновського, бо так могла сказати тільки людина, яка добре пам'ятала ту епоху.
Не випадково в повісті М. Гоголя "Страшна помста" саме в Глухові старий сліпий бандурист веде свою пісню про нелюдський злочин брата, за який настає не менш жахлива кара. Напевно, Панас Дем'янович чимало розповідав своєму синові Василеві Панасовичу про старовинні глухівські й батуринські справи, а той міг переказати ті оповіді своєму синові Миколі. А втім, і сам Микола Гоголь, маючи чудову образну пам'ять, у 4-5-річному віці вже був здатний запам'ятати розповіді діда Панаса.
Про близьке знайомство Панаса Гоголя-Яновського з миргородською козацькою старшиною свідчить такий факт. Протягом 1781-1782 років у Миргородському земському суді розглядалася справа про майнову суперечку між Панасом Дем'яновичем, з одного боку, та "надвірною радницею" Євдокією Василівною Туманською, з іншого боку, за володіння хутором Купчиним [про це див.: 12, с.81-84]. У зв'язку з цим позовом незаперечне право Панаса Дем'яновича Гоголя- Яновського на хутір Купчин підтвердили своїми свідченнями дві поважні особи - колишні миргородські полкові судді Федір Максимович Козачківський і Петро Олексійович Ґаляхівський [13, арк.1-1зв.].
До речі, Панас Дем'янович Гоголь-Яновський, служачи в Глухові, був знайомий із родиною Туманських. 1760 року старший полковий канцелярист Миргородського полку Марко Козиненко передавав листа з Сорочинців до Глухова Василеві Григоровичу Туманському через Панаса Дем'яновича Гоголя-Яновського [14, арк.1зв.]. А 1773 року, як уже зазначалося, Василь Туманський разом із іншими особами українського елітного прошарку просив призначити Панаса Дем'яновича на посаду миргородського полкового хорунжого.
Гоголі-Яновські наприкінці XVIII століття були не єдиними власниками хутора Купчиного. Їхніми близькими сусідами в хуторі було кілька знатних козацько-дворянських родин - Лісницькі, Данилевські, Остроградські. Знамениті козаки Лісницькі - нащадки миргородського полковника (1651-1659) Григорія Лісницького, одного з найбільших прихильників гетьмана І. Виговського й противника промосковської політики. Ще від часів Богдана Хмельницького Лісницьким належали містечко Шишаки й село Матяшівка Шишацької сотні Миргородського полку. Численні представники цього роду протягом усього XVIII століття були не останніми людьми в полку. Онуки миргородського полковника Григорій Данилович і Роман Данилович Лісницькі займали посади, відповідно, миргородського полкового сотника й шишацького сотника. Сотницький уряд у Шишаках протягом різних років XVIII століття утримували також Федір, Михайло й Микола Дем'янович Лісницькі. Рід розростався, збагачувався. До гетьманських надань Лісницькі доточували ще й "благоприобретенные", тобто куплені землі й довколишні хутори.
Правнук миргородського полковника Дем'ян Романович Лісницький, значковий товариш Миргородського полку, 1737 року володів селом Матяшівкою, мав садибу з підсусідками в Миргороді, приїзний двір у містечку Сорочинцах [15, арк.10зв.; 16, арк.497,750]. Серед їхніх маєтностей була й частина хутора Купчиного - 22 хати. Д.Р. Лісницький із дружиною Євдокією Василівною Перехрестовою-Осиповою видали свою доньку заміж за Лева Данилевського (Лапу- Данилевського), який у 70-х роках XVIII століття успадкував від неї двори в хуторі Купчиному [17, с.192]. Інша ж частина хутора Купчиного належала Семенові Лизогубові (згодом його зятеві Панасові Гоголю-Яновському). Зовсім мала частка хутора - 5 душ - Миколі Дем'яновичу Лісницькому, шишацькому сотникові (1769), миргородському полковому осавулові й колезькому асесорові [18, арк.1 зв.; 19, арк.399; 20, с.256] та 9 душ - його братові Григорієві.
Григорій Дем'янович Лісницький жив у спадковому маєтку в містечку Шишаках, але часто бував і в Купчиному, де спілкувався з Панасом Дем'яновичем Гоголем-Яновським та його родиною. 1781 року в Миргородському гродському суді розглядалася справа Григорія Шабельника - прикажчика купчинського маєтку Панаса Дем'яновича. Шабельника було звинувачувано в якихось негідних учинках. Саме Григорій Лісницький узяв тоді Шабельника на поруки, "с тем, что он будет себя весть честно и постоянно, от всех худих поступков" [21, арк.1]. З Лісницькими мав стосунки й син Панаса Дем'яновича - Василь Панасович Гоголь-Яновський [22, арк.1 зв.-2; 23, арк.1-1зв.], батько письменника.
Гоголі-Яновські були близько пов'язані стосунками різного характеру - родинними, сусідськими, майновими, господарськими - з відомими