6 травня 1791 року Остап Ворожченко як людина, що була близькою до Гоголів-Яновських, підписав вірчий лист, виданий Панасом Дем'яновичем Яновським Г.Козачківському [59, арк.1зв.]. Досить тісні взаємини спостерігаються у Ворожченків із козаками і дворянами Півінськими - віддаленими родичами Гоголів; донька Остапа Ганна Ворожченківна не раз "восприймала" при хрещенні немовлят родини Півінських. Це все були люди з одного товариського гурту.

Як колись, за давньою приказкою, був "славен Хорол Родзянками, а Лубни Кулябками", так Яреськи пишалися родом Попатенків. У 1744-1749 роках яреськівським сотником Миргородського полку був Степан Попатенко. Він закінчив життя в рідному містечку 29 вересня 1756 року в віці 74 літ [51, арк.43зв.].

Його син Панас (Афтанасій) ще зовсім молодим козаком 1737 року тимчасово виконував обов'язки яреськівського сотника - був наказним сотником. А згодом Панас змінив свого батька на уряді дійсного сотника в Яреськах і обіймав цю посаду в 1749-1768 роках. Під час російсько- турецької' війни 1735-1739 років, у жовтні 1738 року, козаки Миргородського полку в складі команди, яку очолив лубенський осавул Федір Зарудний, зобов'язані були охороняти кордон по Дніпру й Українській лінії. Панас Попатенко тоді як наказний сотник мав під своєю орудою 115 шабель козаків Миргородського полку [60, с.69].

Підпис яреськівського сотника П. Попатенка бачимо під "Наказом шляхетства малоросійським депутатам" з нагоди створення нового Уложення 1767 року. В пізніших документах 80-х років він фігурує вже як "увольненний сотник", власник селян у Яреськах і в хуторі Кривоузовому Говтв'янського повіту. Помер сотник Панас Степанович Попатенко у Яреськах 15 вересня 1790 року у віці 79 літ [61, арк.71].

Є відомості про численні стосунки роду Попатенків із Гоголями-Яновськими, які теж часто жили в Яреськах. У 80-х роках XVIII століття у Говтв'янському повітовому суді розглядалася справа між колишнім сотником Панасом Степановичем Попатенком, із одного боку, й бунчуковим товаришем Семеном Лизогубом та його зятем Панасом Дем'яновичем Яновським, з другого боку, щодо утримування Яновським у його хуторі, очевидно, біля Яресьок, двох попатенкових кобил із лошатами. Втім, справа закінчилася благополучно: сусіди помирилися, Попатенко був "за обиды подовольствован" [18, арк.1-2зв.], і обидві сім'ї залишилися приятелями.

Син сотника Панаса Попатенка Прокіп (народився близько 1751 року) із шістнадцяти літ служив у полку підканцеляристом, від 1772 року - канцеляристом, 1780 року одержав звання військового товариша, а з часом - поручика. Із дружиною Марфою Семенівною вони мали синів Григорія і Володимира. Їхніми друзями були яреськівські родини знатних козаків Ворожченків, Харлампія Півінського, полкового хорунжого Семена Короленка, священика Левицького, грузинського князя Олексія Пхеїдзе. 1806 року поручик Прокіп Попатенко ще був живий і господарював у хуторі Хвощевому біля Яресьок [62].

Прокопів син Григорій, мабуть, був першим у роді Попатенків, хто пішов не військовою, а цивільною стежкою. Він жив у Яреськах, мав дрібний чин колезького секретаря. Коли 1825 року бабуся Миколи Гоголя Тетяна Семенівна Гоголь-Яновська написала духовний заповіт про спадщину у Василівці й Яреськах, то Григорій Прокопович Попатенко на її прохання як свідок підписався під цим документом [63, с.45]. Як бачимо, Гоголі й Попатенки контактували протягом багатьох десятиліть.

Був у роді Попатенків ще й третій сотник - Олександр, він 1756 року урядував у другій Миргородській сотні [64, с.42]. У 80-х роках він був співвласником села Малих Сорочинців (воно входило до складу другої Миргородської сотні) й володів хутором поблизу цього села. 1791 року він, уже "увільнений сотник", жив усе в тих таки Малих Сорочинцях. Мав сина Петра й доньку Катерину. Панас Дем'янович Гоголь-Яновський знав Петра Олександровича Попатенка; про цю особу йшлося в листі Олексія Данилевського до Панаса Дем'яновича 1789 року - як про їхнього спільного знайомого [65, арк.1].

Ще один представник яреськівського роду Попатенків - запорізький старшина, писар Павло Попатенко 1773 року, під час російсько-турецької війни стояв на чолі Другої команди козаків на Дунаї [66, с.132]. Того самого року він увійшов до складу депутації "столичників", яких Військо

Запорізьке відрядило до російського імператорського двору для вирішення політичних і фінансових питань, зокрема, щодо жалування для війська [66, с.152].

З останнім фактом, на нашу думку, пов'язані історичні ремінісценції у творчості Миколи Гоголя. Всі пам'ятають епізод із "Ночі перед Різдвом", коли коваль Вакула, осідлавши чорта, прилетів до російської північної столиці й разом із запорожцями прибув до палацу імператриці Катерини ІІ. Можливо, саме в Яреськах, у товаристві сусідів і ровесників свого діда Панаса Дем'яновича, від старого запорізького козака-бувальця Павла Попатенка чув юний Гоголь розповідь про козаків-"столичників". Такі історії довго трималися в пам'яті людей із козацько- старшинського середовища, а молодий письменник, прагнучи збирати яскраві факти з української давнини, з удячністю запам'ятав їх і згодом використав у своїх творах.

Ще від яреськівського городового отамана (1723-1730) Дмитра Пащенка йдуть гілки знаменитого