Лев Данилевський жив у містечку Шишаках, але, крім того, ще володів розпорошеними маєтностями у Говтв'янському повіті, що раніше були на території Миргородського полку. Йому належало містечко Шишаки, частина села Перевозу, 5 хат у Шишацькій сотні й 22 хати в хуторі Купчиному [20, с.157,256,263,277]. Раніше, до Лева Данилевського, власниками тієї, не гоголівської, частини хутора Купчиного були Лісницькі, нащадки миргородського полковника Григорія Лісницького. Ставши після Лісницьких господарем частини хутора, Лев Данилевський близько зійшовся з Панасом Дем'яновичем Гоголем-Яновським. Їхні стосунки були настільки довірливими, що 15 жовтня 1779 року бунчуковий товариш Лев Данилевський на час своєї відсутності в Миргородському полку дав Панасові Яновському "верюющий открытый лист", яким доручав своєму сусідові й співвласникові доводити права власності його, Данилевського, маєтностей:

"Верюющий открытый лист. Понеже я сам по моей должности, при межевании границ Малороссийской и Новороссийской губернии быть и владения своего защитить не могу, для того оное мое владение, лежащое на границах сих губерний, показать и что оное владение мое есть полку Миргородского, и из давних лет в оном Миргородском полку состоит, доказывать ревизиями как первейшим документом письменным, так и владением моих предшественников Лесницких, верю я господину войсковому канцеляристе Афанасею Яновскому с тем полномочием, что он, Яновский, по сему межеванию ни учинит, я спорить и прекословить не буду. Для чего и сей верюющой лист при печати мей и при свидетелях подписал 1779 году октябра "15". Бунчуковый товарищ Лев Данилевский. При сем изверении был и восвидетельство с приложением печати подписался Миргородского полку депутат сотник яресковский Иосиф Долгов" [49, арк.1].

Цей документ скріплений гербовою печаткою Лева Данилевського. Як повітовий скарбник, він розпоряджався всіма фінансовими справами Миргородського повіту, на той час це була дуже поважна посада. Лев Данилевський (Лапа-Данилевський) мав досить широкі знайомства і зносини, які сягали, наприклад, відомого церковного і культурного діяча кінця XVIII століття Іоанна Леванди (близько 1735-1814), випускника Київської академії, священика Київського Софійського собору, знаного проповідника [77, с.63]. Не виключено, що вони разом навчалися в академії.

Дружина Лева шишацька дідичка Пелагея Василівна Лапина-Данилевська листувалася з Василем Панасовичем Гоголем-Яновським, збереглися два її листи 1815 й 1822 років. Діти Лева й Пелагеї Надія і Єгор Лапи-Данилевські теж контактували з Гоголями. З середини ХіХ століття нащадки Лева Лапи-Данилевського, щоби більше "ушляхетнити" свій рід, стали іменувати себе Лаппо-Данилевськими.

Родич пана Лева (здогадуємося, брат) Іван Данилевський, маючи добру освіту, 1770 року служив у Петербурзі перекладачем Державної Колегії іноземних справ [52, арк.8зв.]. Він був першим в українському родові Данилевських, від кого пішла традиція служити в північній столиці тодішньої Російської імперії. Іван Данилевський успадкував від батьків маєтності в двох сусідніх селах Миргородського полку - Олефірівці (52 хати) й Семереньках (54 хати) [52, арк.8зв.,49зв.]. Як велося за тих часів, власник села мав дбати про облаштування сільського храму. Тож і Іван Данилевський 1760 року збудував у Олефірівці дерев'яну Покровську церкву [78, с.658]. Родину Івана Данилевського на Миргородщині називали за його службовою посадою "Переводчиками". Його дружина, "переводчиця", 1781 року мала в Шишацькій сотні хутір за дві версти на північ від гоголівської Яновщини; аж до початку Хх століття він зберігав свою давню назву - Переводчиків хутір [79, с.68].

Ще один представник цього роду Олексій Федорович Данилевський, сотник Миргородського полку, 1787 року був співвласником запсільських сіл Миргородського повіту: він мав 255 душ у селі Олефірівці й 204 душі в Семереньках.

Після ліквідації козацтва О. Данилевський одержав звання майора. Понад 10 років, із 1804 по 1815 рік, миргородське дворянство обирало його повітовим маршалом (згодом ця посада називалася предводитель дворянства) [80, с.214; 81, с.414]. За час російсько-французької' війни 1812 року Олексій Данилевський проявив себе здібним організатором дворянства, тож не випадково на виборах 1815 року його вже було обрано на уряд полтавського губернського маршала. За деякими даними, О.Ф. Данилевський доводився дядьком Олександрові Семеновичу Данилевському, другові Миколи Гоголя. Протягом усього життя О.Ф. Данилевський тісно спілкувався з Гоголями-Яновськими, листувався з ними. Наприклад, 17 серпня 1789 року він писав листа з Олефирівки до Панаса Дем'яновича Гоголя-Яновського з приводу їхніх спільних знайомих [65, арк.1].

Життєві стежки Данилевських і Гоголів-Яновських постійно перетиналися. У другій половині XVIII століття в містечку Яреськах жив сотенний писар Яреськівської сотні Миргородського полку Федір Данилевський [4, арк.110]. Він помер сорокалітнім 1769 року в Яреськах, залишивши по собі синів Феодосія, Якима і Йосипа. Це була рідня олефірівських і семереньківських Данилевських. Всі вони добре знали сім'ю Гоголів-Яновських. Феодосій, поручик, 1791 року підписав як свідок вірчий лист Панаса Дем'яновича Яновського.

Питання зв'язків родини Гоголів із містечком Сорочинцями розглядалося в науковій літературі, здебільшого, в одному аспекті - в плані літературної творчості М. Гоголя. А тимчасом ці стосунки мали значно глибше історичне коріння.

Родина Гоголів була пов'язана з відомою на Миргородщині родиною Шульженків. Козаки Шульженки служили в Миргородському полку ще 1649 року [82, с.259]. 1737 року в Сорочинцях жив значковий товариш Федір Шульженко. Його син Семен (народження 1751 року), освічений молодий козак, розпочав службу в