Якщо відповідь дівчини була позитивною, то починали готуватися до весілля. Починали пекти коровай, шишки, дивні. Молоді ходили з шишками по селу та запрошували гостей. Саме весілля тривало два-три дні, а іноді цілий тиждень. Це також залежало від матеріальних статків. У суботу та неділю святкували власне весілля, а в понеділок привозили наречену до батьків снідати, де молодій за звичаєм потрібно було працювати на показ - подавати на стіл, мити посуд [9, арк. 11].

Коли молоді виходили з двору нареченої, батьки благословляли їх іконою, обсипали зерном. А батьки нареченого зустрічали їх хлібом-сіллю.

Під час весілля дотримувалися таких звичаїв, як плата ворітні, викуп за наречену. На другий чи третій день батьків молодих катали на бричці та возили купатися до річки. Дехто з запрошених перевдягався в циган [6, арк. 9].

Молоді дарували подарунки батькам, бабі, дідові, сестрам, братам. Це було щось з одягу: плаття, сорочка чи просто відріз тканини. Одяг наречених був на той час скромним: у нареченого - костюм, у нареченої - сукня та саморобна фата чи вінок [9, арк. 10].

Серед дівчат дуже поширеними були різні ворожіння, особливо на різдвяні свята. Дівчата збиралися невеликою компанією. Ворожили попід вікнами, слухаючи розмови, ходили питати ім'я першого зустрічного або кидали чобіт через хату, в який бік носком вкаже - туди і заміж вийде [9, арк. 12]. А ще вносили до хати півня та ставили перед ним миску з зерном, миску з водою та дзеркало - до чого півень потягнеться, такий чоловік і буде: якщо до зерна - то хазяйновитий, якщо до води - то п'яниця, а якщо до дзеркала - то вродливий [6, арк. 5].

Ворожили також на Івана Купала. Пускали на річку вінки - в який бік попливе, туди й заміж вийде, стрибали через багаття, зазвичай стрибали парами, вірячи, що завжди будуть разом [6, арк. 12].

Святкували на селі й Масляну. Люди збиралися гуртом, варили вареники з сиром, танцювали та веселилися [6, арк. 13].

Одним із аспектів духовного життя селян була їхня віра в надзвичайне, в народну медицину, лікувальну магію та нечисту силу. Якщо хтось хворів, то зверталися в першу чергу до знахарів, а не до лікарні. Це можна пояснити певною недовірою до лікарів або взагалі відсутністю кваліфікованого фахівця. Бабки лікували за допомогою трав, молитов, святої води та шептань [6, арк. 6-7]. Могли вилікувати від сибірської язви, бешихи, зашептати зубний біль. Але лікували вони лише людей похрещених. Іноді бабок викликали і до породіль. До речі, люди говорять про те, що бабки-повитухи могли передбачати майбутнє немовлят. Бабка виходила з хати, дивилася у вікно і бачила всю майбутню долю щойно народженої дитини. Якщо дитині випадала рання смерть, то вона попереджувала про це батьків, але говорять, що це не допомагало, все одно доля знаходила дитину [9, арк. 6; 10, арк. 5].

Вірили люди в нечисту силу, особливо в існування відьом. Говорять, що ці жінки перекидалися на чорних кішок та доїли корів, могли навіть поробити людям - розлити на подвір'ї воду чи насипати землі. Відьми ніколи не ходили до церкви, так як вважалося, що вона служить дияволу і храм Божий прийняти їх не може [6, арк. 14]. Дуже яскраво люди описують смерть відьом. Говорять, що відьма не може вмерти до тих пір, поки не проб'ють стелю. Перед своєю смертю вона має обов'язково передати комусь свої знання. Це мала бути найстарша або найменша дочка [7, арк. 8].

Захистом від відьом вважали священний хрест та молитви. Вірили, що відробити пороблене відьмою може бабка-шептуха, але лише з дуже сильною енергетикою [6, арк. 14].

Люди в селі вірили в русалок та водяників. Русалками вважали дівчат та дітей, які втопилися нехрещеними. Вони могли залоскотати випадкового перехожого, який заблукав коло річки чи ставка. Вважалось, що людей русалки заманювали своїм чарівним співом. Особливу активність вони проявляли напередодні Трійці [10, арк. 9-10].

Крім нечистої сили, вірили люди і в добрих домашніх духів, які оберігали оселю. Таким духом був домовик, який вважався першим господарем в будинку та його охоронцем. Його обов'язково потрібно було задобрити перед тим, як самим поселитися до оселі, а інакше могла бути біда, домовик міг зашкодити господарям. Якщо люди переселялися з одного будинку до іншого, то потрібно було покликати домовика за собою [10, арк. 8]. Крім того, люди обов'язково вносили до хати ікону, хліб-сіль на рушникові та бризкали кутки святою водою. Першим до оселі запускали кішку або півня [8, арк. 8].

Отже, дослідивши інтерв'ю жителів с. Єлисеївка Приморського району Запорізької області, можна зробити висновок, що вірування, духовне та повсякденне життя жителів села мало чим відрізнялися від загально традиційної схеми. В основі особливостей духовного та повсякденного життя населення була індивідуальна свідомість селян. Навіть в одному селі не все населення дотримувалося традиційних звичаїв та свят. В