Н. В. Сурєва

КООПТАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СТАРШИНИ ДО ДВОРЯНСТВА У ЗАКОНОДАВЧІЙ ПРАКТИЦІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Персональній нобілітації кожного з колишніх запорозьких старшин передувало визнання за запорозькою старшиною колективних прав та привілеїв російського дворянства. Перший крок до подібного визнання було зроблено напередодні ліквідації Січі. Одним із розпоряджень про поземельний устрій Новоросійської та Азовської губерній 1774 р. колишня запорозька старшина, незалежно від наявності обер-офіцерського рангу, наділялася рівними з російським дворянством правами: "Ті ж які не з дворян і не мають обер-офіцерських чинів та не з малоросійських шляхтичів або запорозьких старшин, чию землю після заселення затверджувати у довічне та спадкове володіння, ті землю мають до смерті своєї, а після смерті, якщо у їх дітей не буде обер- офіцерського чину, через півроку такі маєтки продати повинні кому-небудь з вищезгаданих звань" [1, арк.7]. Уже з липня 1775 року в Новоросійській та Азовській губерніях, між якими були поділені запорозькі землі, розпочинається масштабна роздача земельних ділянок колишнім старшинам [2, с.168-215].

Серпневий Маніфест Катерини ІІ декларував отримання старшиною російських рангів: ".всім же старшинам, хто служив добре і має схвалення від Наших військових начальників оголосити Нашу імператорську милість, що вони відповідно службі та званню отримають ступені" [3, с.190- 193]. Однак до претендентів на російське дворянство з числа колишньої старшини влада підходила вибірково, з врахуванням минулих рахунків та теперішньої їхньої лояльності.

Після того, як Запорозька Січ була оточена російськими військами та здалася, частину старшини було заарештовано та віддано до суду: кошового П. Калнишевського, суддю П. Головатого, писаря І. Глобу, полковників Степана Гелеха, Івана Кулика, Івана Гараджу, Харька Чепігу, Мойсея Чорного. Через військові суди по фортецях пройшли також старшини Йосип Параліч, Корнелій Яловий, Василь Пишмич, Макар Ногай, Василь Пугач, Давид Білий, Андрій Порохня. Накладено секвестр на майно, зимівники, табуни, отари. Конфіскації відбувалися не з метою ліквідації заможних господарств запорозької старшини. Недоторканим, наприклад, залишається велике господарство Миколи Рудя [4, с.301-302]. Комплекс репресивних заходів, зорганізованих російським урядом, був спрямований перш за все проти старшини, яка брала участь у збройних сутичках на кордоні Новоросійської губернії, і носив скоріше показовий характер. Частина старшин, серед яких Василь Пишмич, Макар Ногай, Харько Чепіга, були оправдані вже в 1776 році.

Щодо старшини, яка не підлягала арештам та конфіскаціям, то для неї відразу постали нові перспективи. 7 серпня 1779 року Г. Потьомкін рекомендував Військовій колегії нагородити 69 колишніх запорозьких старшин армійськими чинами [5, с.208-209]. У 1783 р. армійські чини та жалування отримали Ф. Федоров, Х. Чепіга, С. Білий та кілька інших старшин, які брали участь у зібранні козаків до військових команд.

Процес нобілітації запорозької старшини помітно прискорився після того, як Г. Потьомкін очолив Військову колегію. За розпорядженнями Г. Потьомкіна колишній запорозькій старшині загальною кількістю більше 150 чол. були надані армійські ранги від прапорщиків до пример- майорів. Тільки за наказом голови Військової колегії від 25 грудня 1788 р. чини полковників російської армії одержали І. Подлесецький та З. Сутика, 9 полковників одержали армійський чин майора, 11 чол. - чин капітана, 46 чол. - чин поручика [6].

В останній чверті XVIII ст. система рангів козацьких формувань Південної України, подібно до рангів пікінерних полків, не була співвіднесена з російськими армійськими рангами. Армійські ранги надавалися колишнім запорозьким старшинам вибірково, у вигляді нагороди або для заохочення напередодні та після військових кампаній. Козацькі ранги (осавул, сотник, хорунжий) були традиційно значимі для старшини. Водночас вони не надавали їх носіям певного правового статусу, тому держава навіть не контролювала їх надання. Розповідаючи про свою службу у Чорноморському козацькому війську, І. Мігрін дивувався: ".прийшло від Головатого розпорядження, щоб мене зарахувати до списку хорунжих. Це - офіцерське звання, потрібно б було отримати затвердження на чин від височайшої влади, але тоді було якось просто: за одним розпорядженням Головатого я зробився хорунжим" [7, с.14].

Козачі чини Чорноморського війська, офіцерський штат якого складався з колишньої запорозької старшини, були прирівняні до армійських рангів лише сенатським указом від 13 листопада 1802 року. Військових старшин та полковників зрівняли з армійськими майорами (VIII клас), полкових осавулів -з ротмістрами (IX), сотників - з поручиками (XII клас). Чину хорунжого відповідав ранг корнета (XIV клас). І. Мігрін та інші старшини, які на той час продовжували службу у війську, були нобілітовані на підставі цього указу.

Проте для більшості запорозьких старшин, які пішли у відставку з козацькими рангами та залишилася у краї, процес нобілітації був пов'язаний із певними труднощами. Показовою в цьому контексті є історія становлення дворянського роду Гнєдіних. Антін Павлович Гнєдін, колишній запорозький старшина Гніда, служив у Чорноморському козацькому війську. Пішов у відставку в чині полкового осавула після Очаківської військової кампанії [8]. Оселився в своєму маєтку та був внесений дворянськими зборами Катеринославської губернії до дворянської родовідної книги. У 1819 р. при перевірці Герольдією рішення дворянських зборів з'ясувалося, що Антін Гнєдін не може бути визнаний російським дворянином на підставі чину полкового осавула [9, арк.2-3зв.]. Катеринославським дворянським зборам було наказано негайно відібрати у нащадків померлого на той час А. Гнєдіна помилково видану грамоту. 10 жовтня 1827 р. Герольдія