О. М. Ігнатуша

ЗАПОРІЗЬКИЙ КРАЙ НА ПОЧАТКУ 20-Х РР. XX СТ.: АДМІНІСТРАТИВНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ

В історії Запорізького краю ще багато не вивчених сторінок. Серед таких - питання адміністративних та соціально-політичних змін ХХ ст., зокрема радянської доби. Нерозвиненість краєзнавчих історичних досліджень за часів СРСР та незручність для тодішньої офіційної історіографії зазначених питань стали причиною того, що на початку ХХІ ст. доводиться аналізувати явища, які за сприятливих умов державно-політичного розвитку, аналізуються у процесі самих змін.

Наукова і пізнавальна вага розкриття цих питань очевидна. Заповнюючи білі сторінки історії, ми відновлюємо і поповнюємо нашу теоретичну та духовну скарбницю, яка збагачує дослідників знаннями специфіки та багатоманітності суспільних явищ і ролі нашої малої історії в історії України.

Останніми десятиліттями відбулися серйозні зміни у розширенні проблематики історико- краєзнавчих студій ХХ століття на Запоріжжі: історії міст, сіл і районів (Н. Кузьменко, М. Михайлов [1], Б. Михайлов [2], Г. Турченко [3]), історії військово-політичної боротьби (Л. Кирилаш [4], І. Лиман, В. Чоп [5]), трагедії голодоморів (В. Гудзь [6], В. Тимофєєв [7], В. Ткаченко [8]), історії національних меншин (С. Орлянський [9], В. Орлянський [10]), історії духовної та культурно-освітньої сфери (І. Науменко [11], С. Рев'якін [12]) та ін. Було введено до наукового обігу значне коло документальних [13; 14; 15; 16; 17] та наративних джерел [18; 19; 20; 21], передусім зі сховищ місцевого обласного архіву та центральних архівів, що висвітлюють історію Запорізького краю у різних площинах суспільного буття. Вони формують сталий інтерес до питань історії, в якій все ширше починають виступати дійовими особами не тільки учасники героїчних чи легендарних подій, а й звичні діячі, розглядаються класичні історичні сюжети. Тому звернення заявленою темою до традиційної історичної проблематики сприятиме, на нашу думку, формуванню більш цілісного і об'єктивного погляду на історію регіону. Полишаючи іншими фахівцям проблематику виразної регіональної специфіки краю (теми козаччини, махновщини, запорізького індустріального комплексу тощо), звернемося до тих питань, відповідь на які дасть більш повне уявлення не тільки про окремі знакові явища, а і про перебіг у регіоні загальноукраїнських процесів, їхню типовість та своєрідність.

У конкретному випадку зосередимо увагу на питаннях адміністративних і соціально-політичних змін, розкриття яких, на нашу думку, є ключовим для розуміння широти соціальної підтримки політичної влади, масовості селянського повстанського руху, головних завдань органів місцевої влади, способів долання політичного опору існуючому режимові на початку 20-х рр. ХХ ст., масштабів і наслідків голоду 1921-1922 рр. на території Запорізького краю. Висвітлення цих питань, на нашу думку, дозволить точніше реконструювати і передати історичну особливість переломної доби початку 20-х рр. ХХ ст., що відділяла епоху громадянської війни від початку мирного будівництва за проектами нових державно-політичних сил.

Адміністративно-територіальний устрій. До 1920 р. північна частина нинішньої Запорізької області входила до складу Катеринославської губернії, південна - до Таврійської. Але після відновлення радянської влади з розгромом Денікіна та створенням на території Криму самостійної державної ланки було вжито перших заходів для об'єднання розрізнених частин нашого краю в окрему губернську одиницю.

Вже 28 січня 1920 р. рішенням Всеукрревкому Бердянський і Мелітопольський повіти включили до складу Катеринославщини. Незабаром провели ще більш рішучі зміни. У відповідь на клопотання Олександрівського, Бердянського і Мелітопольського ревкомів у тому ж році постала окрема Олександрівська губернія - прототип Запорізької області. Її створення відбулося у відповідності до постанови президії ВУЦВК від 8 липня 1920 р. Нова губернія об'єднала Бердянський, Мелітопольський і Олександрівський повіти та Хортицьку і Кічкаську волості Катеринославського повіту навколо м. Олександрівська. Постанова набирала чинності з 15 серпня. Крайній південний схід нинішньої області на той час був поза межами Олександрівської губернії. Він становив частку Маріупольського повіту Донецької губернії, створеної 16 квітня 1920 р. [22, с. 99-100].

За постановою губернського з'їзду Рад 18 лютого 1921 р., яку схвалила Адміністративно- територіальна комісія НКВС УСРР [23, с. 30], губвиконком 15 березня 1921 р. прийняв рішення про перейменування Олександрівської губернії в Запорізьку, а м. Олександрівськ у м. Запоріжжя [24, арк. 16]. Наказ губвиконкому випередив відповідну постанову ВУЦВК від 23 березня 1921 р., якою Олександрівську губернію перейменували на Запорізьку, залишивши губернським центром м. Олександрівськ. Проте зазначене вище перейменування міста увійшло у практику ділових паперів, а поступово і в свідомість жителів краю.

Тоді ж - постановою ВУЦВК 23 березня 1921 р. - за рахунок розукрупнення повітів, створено Гуляйпільський та Велико-Токмацький повіти [25, ст.135].

12 жовтня 1921 р. до складу Олександрівського повіту була передана Біленська волость Катеринославського повіту, а до складу Бердянського - волості Захарівська, Стародубська, Новоспаська, Петровська зі складу Маріупольського повіту Донецької губернії. 26 жовтня у складі Олександрівської губернії утворився Генічеський повіт, до якого увійшла частина волостей Мелітопольського повіту і Дніпровського повіту Миколаївської губернії [26, ст.617]. Таким чином, наприкінці 1921 р. Запорізька губернія складалася з 6 повітів та 127 волостей.

Та окрема Запорізька губернія проіснувала недовго. Вже з 1 грудня 1922 р. її включили до складу Катеринославської губернії [27, с. 212; 28, с. 271].

У межах зазначених територій протягом 1920-1922 рр. продовжувалася активна військово- політична боротьба. Ліквідація Південного фронту Червоної Армії після перемоги над Врангелем не означала припинення воєнних