Церквам не дозволялися самодіяльні форми допомоги. Так, на прохання священика Успенської церкви с. Маломихайлівки про організацію благодійних концертів для голодуючих, волвиконком відповів: "Згідно положення про культурно-просвітні гуртки духовні концерти не можуть бути влаштовані" [47, с. 242]. Згодом, як відомо, навіть гуманітарну акцію Американської менонітської допомоги розцінили як таку, що сприяла зміцненню позицій куркульства в менонітських колоніях.

Під приводом опору вилученню цінностей влада вдалася до масових репресій в середовищі духовенства та церковного активу. Підсумки антицерковної боротьби були кривавими. Тільки за 1922 р. по всій країні знищили більше 8 тис. священнослужителів, тобто майже стільки, скільки протягом усієї громадянської війни.

У 1923 р. на території Катеринославської єпархії не залишили жодного єпископа. Всіх їх заарештували, звинувативши у приховуванні церковних цінностей, організації опору комісіям по вилученню та за контрреволюційну діяльність. За ґратами опинились єпископ Мелітопольський Сергій (Звєрєв), протоієреї Сердобольський (з Мелітополя) та Улович (з Великого Токмаку), священик Запорізького Покровського собору Петро Красовський, Віктор Демешов з с. Надєждіно Гірсовської волості та багато інших [46, с. 244].

Церкви були спустошені. Багато історичних пам'яток назавжди втрачено. При цьому, як роблять висновок сучасні українські історики, реальних наслідків для спасіння голодуючих кампанія по вилученню церковних цінностей не мала.

Одночасно влада спробувала розколоти церкву, щоб її ослабити. Вона підтримала групу "обновленців", які виступали проти церковного керівництва. Обновленці отримали кращі храми - в Запоріжжі Покровський собор та Пилипівську церкву, в Мелітополі - Олександро-Невський собор і Успенську церкву [3, с. 111].

Отож, всі заходи радянської влади початку 20-х рр. зводились до укріплення більшовицької диктатури, а не до забезпечення інтересів населення.

Політичні пріоритети розглядалися як самоціль, чим ігнорувалися елементарні соціальні потреби, виправдовувалися численні жертви.

Широта соціальної підтримки політичної влади забезпечувалася диктатом сили, розбудовою ланок місцевої влади, придушенням масової селянської опозиції. До головних завдань місцевого державного будівництва було віднесено комплектування органів місцевого апарату комуністами і політично лояльними діячами, забезпечення централістичної функціональності різних гілок влади, формування опори влади на селі у вигляді комітетів незаможних селян.

Ігнорування економічних важелів господарювання, збереження визиску селянства, незважаючи на проголошену більшовиками нову економічну політику, ускладнювали становище суспільства, яке ставало залежним від щонайменших випадкових обставин. Цю залежність, як свідчення граничної слабкості господарства, вразив голод, оголивши найслабкіше місце радянської влади - відсутність соціального захисту, принесення його в жертву політичним інтересам. Масштаби лиха на Запоріжжі перевершили показники інших регіонів. При цьому влада, не маючи реальної політичної та економічної самостійності, пішла у фарватері злочинної політики комуністів, спрямованої на репресії духовенства та діячів церкви, котрі не поділяли ідеї партійно- державних керівників про вилучення церковних цінностей для перепродажу їх на хліб. На Запоріжжі, як і в інших регіонах України, нагнітався політичний психоз проти церкви, формувався її образ як політичного ворога.

Джерела та література

Запорожье и запорожцы / Н. Кузьменко, Н. Михайлов. - Запорожье, 2005.

Михайлов Б.Д. История города Мелитополя. - Запорожье, 1998.

Ігнатуша О.М., Ткаченко В.Г., Турченко Г.Ф. Історія рідного краю (Запорізька область): 1914-1939 рр. / Під ред. Турченка Ф.Г. - Запоріжжя, 2001.

Кирилаш Л. Як викорчовували "махновщину" // Спокута. Альманах. - Запоріжжя, 1999. - №1.

Чоп В.М., Лиман І.І. „Вольний Бердянськ": місто в період анархістського соціального експерименту (1918-1921 роки): Монографія. - Запоріжжя, 2007.

Гудзь В.В. Голод 1932-1933 років у Мелітопольському районі як явище геноциду // Голодомор 19321933: запорізький вимір. - Запоріжжя, 2008.

Тимофеев В.М. Голод на Мелитопольщине 1932-1933 годов // Листая прошлого страницы. (Сборник статей научных сотрудников музея и краеведов) / Мелитопольский городской краеведческий музей. - Мелитополь, 1991.

Ткаченко В.Г. Голодомори ХХ століття на теренах Запорізького краю // Голодомор 1932-1933: запорізький вимір. - Запоріжжя, 2008.

Орлянский С. Ф. Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожья). 1941-1953 гг. - Вып. 5 / Запорожск. гос. ун-т, Запорожск. гор. отд-ние общ-ва "Украина-Израиль". - Запорожье, 1999.

Орлянский В.С. Материалы к истории еврейской общины Александровска (Запорожье). 1921 - июнь 1941 г. - Вып. 3 / Запорожск. гос. ун-т, Запорож. гор. отд-ние общ-ва "Украина-Израиль". - Запорожье, 1999.

Науменко І. Священномученик Сергій та інші. // Спокута. Альманах. - Запоріжжя, 2000. - № 3.

Рев'якін С. А починалося це так. Справа архієпископа Георгія Делієва // Спокута. Альманах. - Запоріжжя, 2000. - №3.

Неоголошена війна (спогади свідків, архівні документи та роздуми сучасника про голодомор 1932-1933 років) / Автор-упорядник В.Тимофєєв. - Тернопіль, 1993.

Спокута. Альманах. Голодомори на Запоріжжі (1921-1922, 1932-1933, 1946-1947 рр.) / Статті, документи, спогади. - Запоріжжя, 2008. - № 8-9.

Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918-1921: Документы и материалы / Серия: Крестьянская революция в России. 1902-1922 гг.: Документы и материалы / Под ред. В. Данилова и Т. Шанина. - М., 2006.

Запорізький архів. Студії з історії греків Південної України ХVІІІ-ХХ ст. / Авт.-упоряд.: О.Г. Величко, В.О. Бондар, Н.О. Гончарова та ін. - Запоріжжя, 2003.

Запорізький архів. Народна війна. 1941-1944. Антифашистський рух Опору на території Запорізької області: Збірник документів і матеріалів. - Запоріжжя, 2005.

Мемуари та щоденники. Ч. 1