29 березня 1772 р. в Глухові через хворобу склав заповіт сотник баришівський Переяславського полку Григорій Федорович Лизакевич [детальніше про нього див.: 8, с.65], яким двір з землею та садом, інші ґрунти в Баришівці з полями, сінокосами, лісами, дворові будівлі та родину кріпаків заповів свої другій дружині Христині Іванівні. Їй же він відписав і свої маєтності в Глухівському повіті. З документа дізнаємося, що мав двох синів: Якима та Василя, які на момент складання духівниці перебували "за морем" [7, с.217] (Яким у 1780 р. був радником посольства в Дрездені, а його брат - у Колегіі іноземних справ). Мав фамільну печатку, яку приклав до тестаменту [7, с.215]. Мабуть, невдовзі Григорій Федорович помер, бо вже 14 липня того ж року його вдова продала полковнику переяславському Григорію Іваненку двір у Баришівці, хутір під с. Селичівкою та інші грунти за 500 карбованців [9, с.94].

Серед фамільних актів Райчів і Троцин вдалося відшукати духівниці колишнього переяславського полковника Дмитраши-Райчі [10, арк.36-37зв.], а також сотника срібнянського Прилуцького полку Антона Троцини [10, арк.246-246зв.,255-258].

11 липня 1704 р. в Бакумівці склав духівницю колишній полковник переяславський Родіон (Райча) Григорович Дмитрашко [11, арк.76]. Він залишив своїй четвертій дружині Анастасії Максимівні та сину свого племінника Дмитру Марковичу (із забороною продавати чи дарувати [12, арк.36зв.]) двір бакумівський з ґрунтами (лісами, гаями, полями, сінокосами, млинками під Бакумівкою на р. Березанці, ще 2 млини на греблі за Березанню, двори баришівські з солодовнею, з фільварком та городами, ліс протопопський з хутором, грунт масюковський, гаї з пасікою, 2 млина на баришівській греблі. Ще 1 млин там само відказав на ним фундовану баришівську Троїцьку церкву. Дружині також заповів рухоме майно, худобу, гроші. Дружині ще одного сина свого племінника Олексія (Настасії Степанівні Забілі) з дітьми у вічне володіння передав двір в Березані з грунтами (полями, лісами, сіножатями), греблею березанською та іншими речами. Івану Марковичу - двір переяславський з грунтами та млин під Яготином. Тестамент записував священик троїцький бориспільський Андрій Петрович, а заповідач лише приклав руку до документу. В кінці тестаменту наведений реєстр майна, даного у 1702 р. в посесію Олексію Марковичу [13, с.171].

26 квітня 1741 р. у віці 77 років власноруч написав заповіт колишній співак при дворі царівни Софії Олексіївни, абшитований сотник срібрянський Антон Трофимович Троцина, яким після своєї смерті обрав в опікуни своїй родині Дениса Дем'яновича Стрешенцова. Антон Троцина заповів певну суму грошей на монастирі та 3 срібрянські церкви. Двір в Срібному з городами, садами, бровар, воскобійню, млин під містом на р. Лисогорі, двір шинковий, город Корошинський з садами і дворище біля міського шинкового двору, гаї, с. Карпилівку з усіма грунтами, гаями, сіножатями, ставом, млином, луг, в якому пасіка та від якого дуга ріллі і сіножать, в якій пасіка, ріллю, гай Литвиновщину, млин-вешняк та ще одну ріллю, хутір Санчаровщину з ріллею, сіножаттю та худобою, березняк з млином-ступаком в с. Вершинці, другий млин на Лисогорі в с. Олексинці, третій млин Охоніївський, грунти біля с. Охоньок (одні продати і гроші на монастирі київські роздати, а інші - "детей до науки приводячи и за их платячи" [5, арк.257зв.]) відписав своїй другій дружині Ганна Андріївна з дітьми. Після другого одруження батька страх перед втратою багатого спадку штовхав його старшого сина Миколу (на той момент вже сотника срібрянського) до захоплення батьківських грунтів. За це батько взагалі позбавив його спадку, відмітивши, що йому вже все "отдано грошима, товаром, овцами и пчелами" [5, арк.256] (навів реєстр відданого сину [5, арк.256-256зв.]). Заповідач повідомив, що все що залишилось від першої дружини Ірини

Романівни поділив між дітьми, а собі нічого не залишив. У 1748 р. Микола Антонович намагався перешкодити затвердженню батьківського заповіту [14, арк.1]. 6 травня 1749 р. Антон Троцина помер "оставив жену с трехлетним сыном, да жена была еще беременной" [15, с.328].

Серед опублікованих документах з фамільного архіву Стороженків зафіксовано тестамент лубенського полковника Леонтія Свічки [16, с.494-499], протопопихи пирятинської Марії Максимівни [16, с.377-378], військового канцеляриста Петра Григоровича Стороженка [17, с.67-68], уривки із заповітів Максима Передерія та Івана Хімченка [16, с.35-36,38-39].

4 серпня 1699 р. за день до своєї смерті написав заповіт полковник лубенський Леонтій Назарович Свічка. Дружині Домникії він залишив дім, млини (один на міській греблі в три кола, два на греблі Заріцькій в