6 квітня 1738 р. вдова пирятинського протопопа Максима Губки Марія написала заповіт, з якого дізнаємося, що чоловік заповів свої ґрунти їй. Вона ж передала їх своїм двом синам. Ілля отримав половину двору з будівлею, в якому мешкали батьки. Йому ж відійшли шинок за містом проти церкви Вознесіння, млин біля Калинового мосту навпіл зі священиком спаським Стефаном Федоровим, підварок (фільварок, ферма [20, с.160]) на "Зарітчі", ліс під Ороб'ями Таволговський, за який у той час мав суперечку з Григорієм Таволгою, ліс під Приходьками, пайку лісу в острові (частина лісосіки між двома ділянками [21, с.707]) Великому, кут Довгий біля Калинового мосту, половину поля і сіножатті біля Пирятина, половину хутора під Сирою Оржицею [16, с.377]. Єлисею відписала другу частину поля і сіножаті біля Пирятина, половину хутора під Сирою Оржицею, половину батьківського двору, в острові підварок з винокурнею, за містом підварок Горовий, на Кочерговці два підварки з садами, на Зарітчі над р. Соболицею біля гори солодовня навпіл з Іллею, ліс у Турському з садом і жилими хатами, ліс у Куквині, третій у Переудові, два ліси у Злодяжині, шостий у Великому острові з лозою, сьомий - під Усівкою, млин в одне коло на курінській греблі, навпіл з Іллею хутір під Сирою Оржицею з усіма будівлями, полем і сіножаттю. Рогату худобу, коні, вівці також заповіла Єлисею [16, с.377]. Деяка перевага у розподілі майна на користь Єлисея пояснюється тим, що від нього вимагалося відправлення церковного обряду - сорокоусту. Заповідачка була неписьменна і замість неї тестамент підписав вікарій Данило Вереміїв, затвердили заповіт бурмистр Михайло Безстульний і писар міський Михайло Пасюта.
30 вересня 1748 р. військовий канцелярист Петро Григорович Стороженко залишив заповіт, який В.Л. Модзалевський вважає цікавим [22, с.776]. Усе своє майно він заповів дружині Меланії Павлівні (уродженій Миницькій) "за честное ея в супружестве полученное шевство, за добродетелное и любезное у житии моем с нею обхождение, и при случаи тяжкой моей болезни за все прилежное мене смотрение, и за протчие добродетелние ея подъятие труда" [17, с.67]. Петро Григорович перерахував, що отримав за дружиною в придане, і заповів їй сплатити за нього борги. Своїм шваграм Андрію Миницькому залишив коляску та шубу, а Дмитру Христофорову - казан з трубами, худобу, шубу.
До складу фамільного архіву Милорадовичів [23, с.158-164] потрапили папери родини Чарнишів, серед них заповіт гадяцького полковника Івана Чарниша [24, с.1-2], його вдови Євдокії
Костянтинівни [24, с.2-6], військового канцеляриста Якова Чарниша [24, с.18-20], любенької обивательки Оксинії Корніївни Потапихи Кезихи [24, с.231-232], лоївського міщанина Семена Васильовича [24, с.233-234], любецького міщанина Дмитра Григоровича Козачка [24, с.248-250]. В Інституті рукописів НБУ ім. В.І. Вернадського в збірці Лазаревського знаходиться тестамент Михайла Милорадовича [5, арк.151-151зв.].
9 листопада 1710 р. зробив духовний "запис" полковник гадяцький, майбутній генеральний суддя (1715-1725) Іван Чарниш [25], який мав значні володіння, набуті як через гетьманські надання, так і шляхом